міняється і обєм поняття і його зміст. Тут означає „суспільство“ кожде, якенебудь згуртованнє (ґрупа) людей, без огляду на його якість та рід. Суспільством в сьому широкому значінню є отже і держава, і родина і толпа, і суспільна кляса, і реліґійна секта, і племя, і рід, і кождий людський гурт, оскільки він виступає як цілість, а не проста тільки сума обнятих ним одиниць. В такому значінню уживає сього слова пр. Вундт, на означеннє „цілости живучих в релятивній єдности зносин та звичаю людей, яка звичайно ділиться відтак на більшу або меншу скількість частин, як обнятих собою поодиноких форм“[1]).
Признаннє, що людський гурт, суспільство, становить своєрідну цілість, якої життє та вчинки є ріжні від життя та вчинків складаючих його одиниць, становить одно з основних придбань соціольоґії. Воно становить, до певної міри, оправданим її істнуваннє, як окремої царини людського знання. Тому власне, що суспільство становить як понадодинична цілість щось нове, то і наука яка ним займається є самостійною дисципліною, з власним предметом досліду. Навіть названо її наукою про суспільні ґрупи (Ґумплович).
Питаннє про те, що становить суть сеї понадіндивідуальної єдности суспільства находило дуже ріжні відповіді. Абстрагуючи від виразно метафізичних пояснень, давало воно почин до містичного в сути річи розуміння, що істнує „збірна душа“, як окрема, власна душа громади)[2], не менш містичною, є в своїй сути теорія „суспільного орґанізму“ в її численних нюансах[3]). Вільна від сего містицизму розвязка. бачить в суспільстві вислід ділання складаючих його людських одиниць. Волі одиниць творять волю суспільства, взаїмно впливаючи на себе, модифікуючи себе так, що результат представляється як відмінна і иноді протилежна навіть до волі поодиноких її співтворців, формально самостійна в порівнанню до сих воля загалу. „Тут лежить... точка, де розвій ідивідуальної волі переходить в розвій волі загалу. Таким способом добуває воля в найширшому значинню сього поняття своє найвисше здійсненне в волі загалу, яка одержує свої змісти від одиничної волі... і впливає назад на її саму в її розвою, звязуючи її витвори в самочинну, творчу цілість“[4]). Так воля одиниць є одиноким
