жерелом волі суспільства — але ся остання є, незважаючи на се волею не одиничною, але волею нового, понадодиничного, колективного творця, волею суспільства.
Передовсім теж само істнуваннє гурту, суспільства, є вислідом, волі його членів. Воля (в найширшому розумінню) се той чинник, який означену скількість людських одиниць перетворює в гуртову цілість, в суспільство. Ніяка їх якість, ніякі фізичні чи моральні їх прикмети самі собою не можуть сего зробити. Ясно видно се на ось якому прикладі. Родина се суспільство, оперте на спільности походження. Чи се значить, що сама спільність походження творить родинну суспільність? Зовсім ні. Коли людська пара розійдеться з собою, а сплоджені нею діти живуть окремо, так, що приміром і вони й їхні батьки взаїмно не знають про себе, то, помимо факту кровного звязку, родина як суспільство не істнує. Бо суть родинної суспільности лежить не в самому факті походження дітей від батьків, але в свідомости сего факту та почуваннях які на йому основуються. В загальний спосіб се проявляється в суспільному явищі „материнського права“[1]).Фізичне істнуваннє батьків не перешкоджає тут тому, що вони находяться поза скобками суспільного звязку, що основується на походженню власне тому, що недостає субєктивного моменту свідомости та звязаних з нею почувань.
Иншим прикладом є суспільна кляса. Вона істнує як твір і наслідок означених суспільних відносин зразу тільки потенціяльно. Щойно свідомість сих відносин, свідомість спільних інтересів, величезний психичний процес, який відбувається в головах учасників стоплює їх в одну гуртову цілість, творить ефективну ґрупу, клясу, суспільство. Сей субєктивний, психичний момент та його пізнаннє становить сущну тему соціольоґічної теорії Маркса та Енґельса і лежить в основі їх науки про суспільні кляси[2]).
І так скрізь, субєктивний чинник бажання, волі, становить суть звязку, силою якого якась скількість одиниць стає суспільним гуртом, суспільством, з власним понадодиничним буттєм. Таким шляхом виникає „громада великий чоловік“, як герой суспільних рухів та властивий предмет суспільних наук. Так виникла і нація і Ренан має рацію, коли бачить її єство в „повсякдневнім плєбісциті“.
Загальне означеннє нації як суспільства і менш загальне означеннє волі як чинника, що творить суспільність, не є ще розвязкою пи-
