Те що сказано про волю, відноситься теж до обох описаних форм суспільства. Вони представляють два крайні типи, які в життю рідко виступають в повній чистоті. Наведеному вже прикладові толпи з одного боку відповідалоби пр. акційна спілка, з другого, як чистий тип суспільства, — спілки. Тільки в таких ясних і неперемішаних формах виступають вони дуже рідко. З правила, кожде суспільство носить в собі чинники як спільноти так і спілки і тільки наближається до одної чи другої, в міру того, які елєменти в ньому переважають.
Теннєс представляє відносини між спільнотою та спілкою так, що історично друга форма суспільства витискає першу та що тенденція розвою йде до того, що колись спілка стане одинокою формою усуспільнення. Сей погляд, безперечно, однобокий. Немає сумніву, що для первісних періодів життя людства спільнота представляла одиноку форму суспільного гуртовання та що, в міру раціоналізації життя, форма спілки ставала чимраз частійшою, поки не стала пануючою, а для сучасности характеристичною. Але се не значить, що форма спільноти тратить своє значіннє. Противно. Багато „спілок“ набирає згодом деяких прикмет спільноти, а незалежно від сього, на полі нових, багатійших на всякі форми умовин, родяться почасти на розвалинах старих, почасти побіч них нові, незнані досі спільноти.
Так зокрема сучасні суспільні рухи дали почин до народження спільнот, якими є — особливо в моменти загостреної боротьби — суспільні кляси. В засаді суспільна кляса се не спільнота, а спілка. Її батьком є спільний інтерес та раціональна конечність обєднання для боротьби за сей інтерес. Але власне примір кляс показує помилковість погляду Теннєса. Суспільне життє, се не тільки раціональна техніка. В ньому родиться почуваннє, розбурхується море психічних сил і спілки стають спільнотами. Два чинники, стихійна воля з одного, „чистий розум“ з другого, правлять життєм людства, доповнюють себе, виправляють, і представляють собою його два ріжні обличя. В царині фільософічної думки відповідає їм дуалізм волюнтаристичних та раціоналістичних концепцій. В практиці історії можна помітити свого рода чергуваннє раціоналізованнє то знова волюнтаризованнє життя. Рим часів імперії, середньовіча — і знова раціоналістичні століття XVIII та XIX і волюнтаристична хвиля початку XX століття[1]) — се не розвій по лінії, яку намічує Теннєс, але величава ритміка. Згідно з нею, спільнота не є засудженою на загибель формою суспільства. Теннєс уза-
- ↑ Alexander Bessmertny, „Zur Soziologie des Arbeiterrates“ (.Die Parteien und das Rätesystem“, 1919), стор. 11 і слід., характеризує слушно зворот від „демократії“ до системи рад, як зворот від спілки до спільноти.
