яка на широких областях переноситься від покоління на поколінне“[1]). На сьому стоїть і Житловський, в наведеній вже дефініції.
Фактичні причини, чому елєменти культури підношено до значіння осереднього чинника нації, є дуже ріжнородні. Се випливало иноді з політичних умовин, як пр. в Німеччині, коли там тільки в культурному розумінню було можна ставити домаганнє єдности нації, не попадаючи в конфлікт з істнуючими державними межами[2]). Иноді се „недорозвій“ нації[3]), звичайно в звязку з політичним гнетом над нею, що не позволяє життєвій енерґії нації[4]) переступати меж культурної діяльности. Загально се вяжеться з обставиною, що в публичному життю прийшли до голосу середні суспільні верстви, з розбудженим інтересом до справ культури[5]). Але чи не найважніщою причиною, яка відвигала „культурне“ розуміннє націй, був розвиток капіталістичного імперіялізму[6]). Признаннє иншої, пр. расової основи нації, булоб для його невигідним тому, що воно назначалоби межі для національної експанзії. Натомість гнучке поняттє культури не тільки не клало таких меж, але ще давало вигідне гасло, в імя якого можна було переступати їх. Характеристично з сього боку для усього націоналістичного імперіялізму виводить Трайчке про винародовленнє в імя „вищої культури“. „Правда, воно не йде без безконечного страдання поневолених. Таким способом відбулося в найвищій мірі інтересне зліттє на ґрунті північно-східних кольоній. Се було убийство народу, сього не можна заперечити; але коли перемішаннє було скінченим, воно стало благодатю. Що моглиб сотворити в історії Пруси? Перевага Німців над Прусами була така велика, що для них як і для Вендів було щастєм, коли їх зґерманізовано“[7]).
Ся тирада характеристична не тільки для німецького імперіялізму. Се є спільна мова усіх імперіялізмів, що прибирають на себе форми воюючого націоналізму. „Несеннє вищої культури“, се найновіще історично з усіх способів оправдуваннє імперіялістичних забаганок та походів. Зокрема „культурна місія“ та „нащіплюваннє“ вищої культури чи культури взагалі є „ідеалістичним“ виправдуваннєм усеї кольоніяльної політики всіх европейських держав з усіма її крівавими страхіттями та жорстокостями. В національнихже боротьбах, яких сценою
- ↑ Fr. J. Neumann, „Volk und Nation“, 1888, стор. 132.
- ↑ Meinecke, цит. тв.
- ↑ Бочковский, цит. тв., стор. 30.
- ↑ Там же, стор. 15 і слід.
- ↑ Так Renner, цит. тв., стор. 90. — A. Menger, „Neue Staatslehre“ (Він не робить ріжниці між національним та державним патріотизмом).
- ↑ Renner цит. тв., стор. 6, 1.
- ↑ Treitschke, „Politik“. І. В., стор. 280-281.
