є Европа, стрічаємо раз-у-раз покликування на культурну вищість, з одинокою метою, виправдати нею панованнє одної нації над другою. Субєктивну імперіялістичну затію, прикривається не тільки інтересом загальнолюдським, але навіть інтересом тих, проти кого вона звертається. В сьому приміненню треба культурницьку теорію поставити на одній лінії з усіма другими, які від випадку до випадку підноситься на оправданнє поодиноких імперіялізмів, або імперіялізму взагалі: однаково, чи се лєґітимістична, чи расова теорія, чи теорія економічних, політичних та стратегічних конечностей і т. д. Ріжниця поміж ними тільки в тому, до кого в першій мірі адресована кожда з них. Теорія „культурної місії“ має на увазі найширші кола, бо висуває арґумент в рівній мірі широкий, як туманний та непідлягаючий ніякій обєктивній контролі.
Таке практичне значіннє сеї теорії.
Вище вже сказано про її помилковість. Вона не дає пояснення про єство нації. Але вона всежтаки звертає увагу на чинник, який для нації має першорядне значіннє. З одного боку, культура се якість нації. Від культури нації, її типу та висоти залежить доля нації так само, як життєвий успіх одиниці залежить від її якости[1]). З другого боку, чинник культури, хоч сам собою не становить нації, становить одну з найважнійших умовин для її народження. Вага культури для народин національної спільноти лежить в ось яких трьох моментах:
Обставина, що одиниці якогось гурта належать до одного культурного типу, що значить, вони живуть однаковими правовими, моральними, естетичними поняттями, однаковими умовими інтересами, однаковим побутом, ся обставина робить їх спосібніщими обєднатися в національну спільноту. Єдність культури сприяє, таким чином, створенню нації позитивно, а неґативно вона помагає нації відмежитися на вні, від других національних спільнот.
Далі, спільна культура улегшує техничне порозуміннє між членами нації. Особливо чинник мови, письма має преважно значіннє в сьому напрямі. Сі чинники є заразом найкращим зовнішнім способом маніфестувати свою національну приналежність та пізнавати національних собратів.
Врешті спільність культури творить спільність культурних інтересів, яка хоч і сама собою не рішає ще про істнуваннє спільноти в техничному значінню свого слова, то все становить умову, корисну для народин спільноти.
В сих трьох напрямах значіннє культури для нації лежить передовсім в поверхових та зовнішніх її проявах. Тому власне значіннє
- ↑ Т. G. Masaryk, „Národnostni filosofie doby novějši“, Praha, 1919, особливо стор. 8 і слід.
