мови для нації таке велике[1]), тому азбука могла стати рішаючим чинником національного розмежування між Хорватами та Сербами. Глибока суть культури, культурні ріжниці, які не лежать на поверхні її та не кидаються у вічі, мають для народження нації далеко менше значіннє. Видно се ясно по реліґії. Не її догматичний бік, але власне обряд та орґанізація впливали иноді дуже спільно на життє націй, на затираннє або поглиблюваннє національних меж.
Історія всіх реліґійних рухів виказує наглядно, що все тільки дуже обмежена та іменно тільки найменш глибока частина реліґійного учення захоплювала маси. І те саме правило, яке помічуємо відносно реліґії, відноситься до цілости культурного життя взагалі. На другому німецькому з’їзді соціольоґів в 1912, що був присвячений переважно питанню нації, загальний вислід дискусії був такий, що практичне значіннє культури для нації не залежить від глибини та вартости її змісту. Такий погляд висказав м. и. Макс Вебер: „Спільні культурні добра можуть отже становити обєднуючий чинник. Але при сьому не має значіння обєктивна цінність сих культурних дібр і тому не можна розуміти нації як культурної спільноти. Власне часописі, в яких зовсім певно не все збирається найкраще з літературної культури, споюють маси найсильнійше“[2]). З другого боку, виказалася дискусія, що не можна поставити абсолютного правила, які власне культурні чинники мають для життя нації найбільше значіннє. Се проявилося особливо ясно відносно мистецтва, а зокрема музики[3]). Але чинник, який в одних обставинах є без значіння, може в инших стати чинником перворяд ної ваги. Усе залежить від фактичних, конкретних відносин[4]).
Взагалі значіннє культури для нації можна пояснити порівнаннєм з царини химічних сполук. Культурна єдність, се як якість химічних первнів, дякуючи якій вони лучаться з собою. Сама сполука наступає не инакше, як серед означених умовин термічних, иноді механичних і т. д. Без сих умовин не здійсниться сполука помимо того, що мається означена якість первнів. Можна теж означити ролю культури і так. Вода ціпеніє в лід при означеній температурі. Але при абсолютному спокою можна остудити її нище нуля, а вона не стане ледом — щойно хочби найменший рух викличе перехід її від плинного до ціпкого стану. Культурна якість се ніби температура суспільного
