гурта, який ціпеніє в націю щойно наслідком зовнішніх товчків, як вода під впливом руху.
3. Історичні традиції. В звязку з культурою треба розглядати „спільні традиції“, як націо-творчий чинник. Вже самий вислів вказує, що йде тут не про обєктивний факт спільної минувшини, але про „традиції“, отже субєктивний момент памяти та спогадів про сю спільну минувшину. Сього не можна забувати при оцінці значіння історичних традицій для нації. Булоб помилкою думати, що спільна минувшина обєктивно витворює націю. Спільнота, яку називаємо нацією, виїмково тільки має спільну минувшину в розумінню однакової долі в минувшині. Може одна тільки Америка до кінця XVIII століття дає картину яка моглаб бути справді „спільною традицією“ усеї нації. Взагаліж історія кождої нації представляє собою не менше внутрішньої ворожнечі на політичному, а передовсім суспільному тлі, як „спільних“ традицій. Без виїмку, скрізь народні низи находяться, на протязі століть, в боротьбі з верхами і з правила відносилися байдуже до подій, признаних відтак за найважніщі в історії нації. Грушевський виказав се щодо історії України[1], а видані Драгомановим історичні пісні ясно доказують, що те, що затямили народні маси та що становить їхню історичну традицію, не є спільною традицією всього українського народа[2]. З другого боку, майже кождий нарід поділяв в минувшині в неодному напрямі спільну долю з другими народами. Обєктивно се булаб основа для національного злиття з ними, тимчасом память сеї спільної долі звичайно затрачується і не переходить в склад національних традицій. Український нарід в широких своїх масах переживав на протязі цілих століть спільну суспільну недолю з польськими та московскими народніми масами, безперечно переживав теж і спільні з сими народами політичні процеси. Чомуж усе те спільне не стало національною традицією?
Справа мається тут подібно як з культурою. Зовсім субєктивно нація робить вибір серед матеріялу численних, иноді з собою дуже суперечних, переживань минувшини і тільки деякі з них зачисляє до своєї національної традиції. При сьому виборі рішаючу ролю має кождочасна актуальність. Анальоґія минулих з сучасними переживаннями є головним мотивом, чому спомини минулого задержуються, чому иноді забуте вже минуле пригадується та наново стає традицією. Відповідно тому, яка суспільна кляса стає провідницею в життю нації, стає її клясова традиція національною. Ґлорифікація історії німецького міщанства в шестій бесіді Фіхте[3], вяжеться з переходом проводу в життю німецької нації в руки сеї суспільної кляси.
- ↑ М. Грушевський, „Історія України“.
- ↑ М. Драгоманов, „Політичні пісні українського народу XVIII–XIX ст. [опрацювання скану]“, 1883.
- ↑ „Reden an die deutsche Nation“, стор. 98 і слід.
