представляла собою тільки певну скількість обєктивних прикмет — вона не істнувала як субєктивна цілість, тим менше як самостійний центр політичних інтересів, признаних за власні. Творилися в сьому розумінню народности, але тільки згодом вони мали стати політично активними націями.
М. Вебер висловився, на згаданому вже з’їзді соціольоґів, так: „Оскільки за сим очевидно многозначним словом („нація“) скривається якась спільна річ, то вона лежить, очевидно, на політичному полі. Поняттє нації можнаб хиба тільки так означити: вона є чуттєвою спільнотою, якої рівновартним виразом булаб власна держава, яка отже має нормально тенденцію видати її (себто державу) з себе“[1]). На томуж зїзді Ф. Теннєс сказав, що помимо всього зближення, яке істнує поміж поняттєм „нації“ і кровним поняттєм („Blutbegriff“) „народу“, має поняттє нації „глибоко антагоністичну тенденцію“ супроти сього другого поняття. „Нарід є первісним чинником суспільного життя, нація специфічно модерним поняттєм“[2]).
2. До історії слова „нація“. Практика мови вже дуже рано звязала зі словом „нація“ поняттє активности. Майнеке каже, що так було не тільки в Німеччині, але „і в сусідніх краях, Франції, Анґлії, Італії, де слово nation, nazione будило гордіщі представлення, як слово peuple, people, popolo. В нації, такби мовити, малося поняттє, яке змагало до світу, до вижин, до особовости, в народі — більше вислів для пасивного, жівотіючого, засудженого на роботящий послух істнування“[3]). В такому протиставленню уживає обох сих слів Вольтер. Найманн наводить слова Й. де Местра: „Що таке нація? се є суверен і аристократія“[4]). А Оляр формулує погляд радикальних кол Франції на передодні великої революції так, що по ньому нація, се була Франція освічена, або багата[5]). Тому і політична еманципація третього стану представлялася як його націоналізація. В 1758 назвав один з речників сього стану недостойним, зачисляти купців та учених і артистів до „peuple“, бож вони належать до висших верств „nation“. Підчас славних нарад третього стану в червні 1789 ведено теж спір на тему обох сих слів. Йшло про назву зібрання. Мірабо пропонував назвати його „representants du peuple française“, але зібраннє назвало себе проти його опінії „assamblé nationale“, власне для того, щоби зазначити свою волю
