Сторінка:Володимир Старосольський. Теорія нації. 1922.pdf/70

бути активною, свій вихід з підчиненого, пасивного політичного становища. Майнеке замічує, що ся ухвала знищила можність компромісу та була відкриттєм шляху революції^[1].

А відтак ще раз довелося слову „нація“ відкривати шлях до революції. В „комуністичному маніфесті“ сказано: „Томущо пролєтаріят мусить в першу чергу добути собі політичне панованнє, піднести себе на становище національної кляси, уконституувати себе як націю, є він ще сам національним, хоч зовсім не в розумінню буржуазії“^[2]. Тут так ясно як може ніколи досі ужито се слово для означення політичної активности. Яснійше ще як зробив се третий стан в 1789, проголошено тут сим власне словом волю „четвертого стану“ визволитися, перейти зі становища політично поневоленої кляси на становище пануючої: „уконституувати себе як нація“.

Хоч практика мови не все послідовно і не все без виїмків йшла в описаному тут напрямі^[3], всежтаки досить вже наведених прикладів для того, щоби виказати, що активність вже інстинктово звязувано з поняттєм нації. В мові проявилося свідомо чи несвідомо відчуттє факту основного значіння.

Сконстатованнєм його обмежується питаннє про народженнє та суть нації. Воно звучить тепер так: серед яких умовин та через які причини „народність“ стає активною, себто переходить в націю?

---

VI. Нація і демократія.

I. Нація і ідея народньої суверенности. Наведений вже цитат Реннера вказує на події та обставини, з якими звязані народини нації. Він означає рік великої француської революції та слідуюче по ньому століттє як період, в якому вперше виступають на історичну сцену нації. Погляд Реннера вірний, оскільки звязує націю з подіями, яких висловом була велика революція третього стану. Він помилковий, оскільки означає час народин нації 1789 роком. Сей рік є роком тріумфу француської нації, а не роком її народин, а слідуюче століттє є періодом, коли національні питання набрали надзвичайного значіння, коли вирішалася судьба одних націй і коли виступали на сцену другі, досі „неісторичні“, врешті періодом історії, коли инші ще нації „родилися“, в міру того, як їх народність ставала

1. Цит. тв., стор. 25/26.
2. „Das Kommunistische Manifest“, Ausg. 1919, стор. 26.
3. Дм. Донцов, „Підстави нашої політики“, 1921, стор. 102, зовсім неслушно каже, що не „народньою“, а „національною“ требаб було назвати Укр. Республику. Се очевидне нерозуміннє назви УНР.