політично активною. Саміж народини нації як суспільного явища взагалі, так і поодиноких конкретних націй, треба віднести до раніщого історичного періоду, якого частинним завершеннєм був 1789 рік.
Народини нації є тісно звязані з народинами політичної новочасної демократії[1]). Звязок поміж обома є не випадковий і не зовнішній тільки, але він лежить глибоко в сути обох явищ. З внутрішньою необхідністю мусів суспільно-політичний рух, що відбувався під кличом боротьби за народню суверенність, викликати явище назване нацією. Розуміється, не про льоґічну необхідність тут мова. Не абстрактна льоґіка породила націю. Породила її практична, соціяльна та психольоґічна неминучість, якої закони в суспільнім буттю далеко сильніщі та плодотворніщі як закони формальної льоґіки. Але навіть в царині сеї останньої, в царині абстрактного, теоретичного думання, в супроводі якого відбувалася величава боротьба політичного абсолютизму з „народом“ за державу, навіть там стрічаєм моменти, які вказують на необхідність народження політичної нації.
Велика боротьба умів, яка на протязі поверх двох століть кипіла около питання про суверенність в державі та в якій заблестіли імена Спінози, Гоббса, Лока, Ґроція, Альтузія, Пуффендорфа, Вольфа, нарешті Руссо, а далі Канта, відбувалася на площині абстрактних юридичних по своїй сути мірковань. Осереднє питаннє сеї боротьби відносилося до змісту „суспільного договору“. Самого договору — понятого деким як історичний факт, деким як льоґічна пресумпція без якої немислима конструкція держави та права — не оспорював ніхто. Йшло тільки про те, яким був зміст сього договору та яка була його конструкція; чи був тільки один договір, яким установлено і державу і заразом її форму; чи окремо, однодушним договором засновано державу, а щойно на основі сього першого договору, вже на основі принціпу більшости, який принято ним, заключено окремо другий договір, про форму держави та можливо третій ще, яким установлено особу володаря[2]). На сьому тлі розходилися погляди. Всі годилися, що суверенність була первісно при „народі“, який заключне суспільний договір та оснував, таким чином, державу та установив її форму. Але коли се раз сталося, то чи суверенний спочатку нарід не відрікся сим актом своєї суверенности? а коли так, то чи відрікся він її на все, чи тільки часово, полишаючи за собою правну можність поновити її знова.
