в межах „протестанської віри“, було національною Анґлією, що було поза сими межами, того не обняла національна анґлійська спільнота. Така відмінна доля стріла Шкоцію та Ірляндію. Для обох була велика анґлійська революція подією, що принесла основні зміни в їх положенню. Шкоція стратила по битві під Ворцестер свою державну самостійність. Для Ірляндії означає 1649 рік остаточне зломаннє її сили і початок безпощадної, спрямованої на повну екстермінацію. політики. Помимо сього дальша політична судьба обох країн неоднакова. Протестанська Шкоція втратила як нація свою супроти Анґлії окремішність, зливаючися з нею в одну національну цілість. Розріжнена від Анґлії вірою, Ірляндія не поділила в сьому напрямі долі Шкоції помимо того, що її матеряльна, просто фізична сила опору була в більшій мірі зломана. Межа спільної віри стала межою нації. Се треба просто сконстатувати як факт[1]. Сей факт не значить, що реліґія се одна з „прикмет“ нації. Він доказує тільки, що реліґійний чинник впливає в даних умовинах позитивно і неґативно на твореннє національної спільноти, якої жерелом і творцем є боротьба за політичну суверенність. Відома засада „cuius regio, illius religio“ набирає таким способом, значіння і то дуже реального значіння, також і навпаки. „Religio“ була не тільки наслідком власти, але більше ще шляхом до власти — в часи реформації нормальним шляхом, яким ішла демократія в боротьбі за політичну власть.
Роля реліґії для народин нації по своїй сути такасама, як і роля всіх других чинників. Обставина, що сю ролю треба сьогодня уважати скінченою, а бодай дуже обмеженою, позволяє тільки яснійше бачити істоту явища нації поза формою, в якій воно в даному моменті виступає. По своїй істоті нація се суспільство, яке в стремлінню до політичної самостійности, себто до опановання держави, стало спільнотою. Ся політична спільнота остає собою, хоч відпаде чинник, яким вона в даних умовинах користувалася для свого самоозначення. Зміна віри, або закінченнє її домінуючої ролі не впливав на буттє нації, хоч вона і виступала в свій час майже виключно в реліґійній формі. В основі тесаме відноситься до всіх других „національних чинників“.
I. Політична боротьба — мати нації. Матерю нації є боротьба[2]. Боротьба потребує для своїх цілей істновання спільноти і сама витворює спільноту. Приймаючи державу як політичну орґанізацію су-
