Піднесеннє мови до значіння національного чинника є тісно і не випадково звязане з демократичним рухом. Сей звязок між обома має своє жерело в цілому ряді причин.
Вже вище сказано, що демократія, будучи по своїй сути раціоналістичним рухом, який змагав до “спілкового“ типу політично-суспільної орґанізації, мусіла практично опертися на спільноті, що розбиваючи старі феодальні спільноти, вона мусіла поставити на їх місце нову. В першу чергу демократія покористувалася для сеї ціли реліґією, опановуючи витворені нею спільноти. Але противенство між раціоналізмом демократії і араціональним характером реліґії грозило конфліктом між обома: власне в Анґлії доба великої революції означає також початок умового руху, — деїзму, скептицизму — яким розпочинається секуляризація культури не тільки в Анґлії. Далі реліґійне життє не скрізь творило спільноти, на яких моглаб опертися демократія так, як се було в Анґлії. Так пр. для француської демократії, коли вона досягла влади в державі, ситуація представлялася зовсім инакше. Таксамо иншою була ситуація в Італії. Через те було треба поза реліґією витворити спільноту спеціяльно для цілей демократії.
І власне мова була чинником, до якого навязала демократія свою творчість. Вже найбільш практичні мотиви наказувани їй инакше відноситися до народньої мови, як відносилася до неї феодальна аристократія. Коли остання з природи своєї мусить відокремлюватися від маси[1]), берегти для себе м. и. шляхом окремої мови чи письма знаннє усього, чим держалося її становище, то інтерес, а вслід за сим і всі змагання демократії йдуть в противному напрямі. Вона мусить народню мову як мову маси зробити своєю. Перевід Лютером св. письма на німецьку мову був політичним вчинком перворядної ваги і симптомом.
Формальна націоналізація культури, се була її демократизація. Освіта на народній мові, се освіта незастережена тільки для упривілейованих кругів, але доступна всім, усьому народові. А що освіта, якийсь мінімум її, се конечна умовина для того, щоби народня маса могла бути політично активною, то ясно, як сильно інтерес демократії штовхав її на шлях культу народньої мови[2]).
Пізнійше, з розвоєм капіталізму, дальші ще причини піднесли та загострили політично-суспільне значіннє мови. Хоч не в однаковій мірі але — з виїмком може селянства — для всіх суспільних кляс в національно мішаній розвиненій капіталістичній державі становить пи-
