таннє мови одно з дуже важних питань. Не ходить тільки про правний примус уживати народньої “державної“ мови в уряді та публичних установах. Поза сим правним примусом, ставлять фактичні суспільні відносини “язикове питаннє“ в дуже виразній формі. “Сільська біржа праці стратила свій льокальний характер. Сільський заробітчанин потребує бодай слабого знання другої мови. Воно є засобом, що відвязує його від рілі“. “У вищих верствах пролєтаріяту росте економичний примус знання двох мов, він є значний також серед міщанства малих місточок областей з мішаною мовою, найсильніщим є він серед інтеліґенції, бо тут не вистарчає сама можність з бідою зрозуміти та порозумітися, але вимагається повного володіння чужою мовою[1]).
Все те підносить, очевидно, значно актуальність та значіннє мови. Але як сказано, сам же принціп демократії видвигав народню мову до значіння важного політичного чинника. Зокремаж чинник мови став — історично після реліґійного — чинником, яким покористувалася демократія у творенню сеї спільноти, що ставала політичним суперником аристократії та монархії. Згодом пішло ще далі поглибленнє сеї спільноти та її “одушевленнє“: нація стала самостійним центром культури, “індивідуальністю“ в розумінню не тільки політичному, але й культурному. Ся дальша зміна стає в звязку з обставинами, серед яких модерна демократія розпочала й веде боротьбу за своє здійсненне, зокремаж з прикметами та характером суспільної кляси, яка стала її заступником. При тім іде про фізіоґномію сеї кляси не тоді, коли вона побідивши стала заступницею не демократії, але нових форм суспільного поневолення та нерівности; йде про вигляд міщанства в добу його революційної боротьби, коли воно було носієм демократичного ідеалу як ідеалу визволення людства. Отож в сьому періоді свого життя міщанство, головнож згуртована коло нього інтеліґенція піднесла культурні цінности до небувалої висоти. Одним з наслідків та висловів сього було висуненнє культурного моменту в національній спільноті на першій плян. Німецький ідеалізм кінця XVIII та початку XIX століття дивиться на націю майже виключно з сього боку[2]). Безперечно пізнійше змінилася психольоґія буржуазії. Її заінтересованнє нацією повернулося в зовсім инший бік[3]). Але звязаннє національної спільноти з культурою стало довершеним фактом. Культурні цінности остали цілями на які звернена увага сучасних націй[4]). Суспільний
