розвій, зокрема політичний та умовий розвій народньої маси, пролєтаріяту та селянства, їхнє зростаюче заінтересованнє культурою, каже сподіватися, що власне область культури буде в будучности в чимраз більшій мірі основою національної спільноти.
Обставина, що роля культурного чинника для нації зросла та проявляє тенденцію далі рости, звязана тісно з політичним та соціяльним визволеннєм пролєтаріяту не стільки тому, що його визволеннє обіймає з собою з неминучою конечністю також культурне його піднесеннє, отже поширює заінтересовані в культурі частини суспільства, вона ділає ще в иншому напрямі. Визволеннє пролєтаріяту означає тріумф витвореної ним ідеольоґії, піднесеннє світогляду, який відповідає його клясовому положенню, на становище пануючого в суспільности світогляду. Се означає важні пересунення в системі цінностей під знаком яких відбувається все публичне життє, зокремаж воно означає піднесеннє становища, яке припадає в сій системі на долю культурних цінностей. Досі вони остають в тіни поза цінностями иншого рода. “Американізм“ є характеристичною ціхою не тільки американської суспільности. Те що в Америці виступає явнійше в чистійшій формі є спільною ціхою всіх буржуазних суспільностей: пониженнє культурних цінностей та заставленнє їх служити справі матеряльних інтересів капіталу. Натомість для трудової народньої маси та для соціялізму як його ідеольоґії, культурні цінности мають абсолютне значіннє. Коли клясова боротьба стане тільки спомином про минулий період історії людства та коли з плечей людини буде знята боротьба за матеряльне істнування, то се означатиме відкритє найширших областей життя та звільненнє величезних увязнених тепер енерґій для культурної творчости та консумпції.
Не зважаючи на сей зріст значіння культури для нації, звязок між обома не є нерозривним. Тенденція нації стати також культурно окремішною є тільки тенденцією. І далі є можливі випадки, що приналежність національна не покривається з культурною. Не тільки одиниці — головно зпоміж переселенців — є “цілі групи, що свідомо рівномірно бережуть два роди патріотизму. Се є головно кольоніяльні відломки великих европейських націй, що без надії на обєднаннє з народом, з якого вийшли, приєдналися з льояльною любовю до держави, до якої тепер належать, але не відрікаються своєї відмінної народности“. З погляду культури, мови, літератури, міщанства є вони ще членами старої батьківщини, від якої одержують свою духовну поживу та якої питоменности заздро хоронять та бережуть. Примірів є доволі: Французи в Канаді, Німці в Блюменав в Бразилії. На відбутому літом 1912
