волею внутрішнього обєднання, молоді нації безпощадно переводили його й безпощадно виступали проти всього, що розбивало сю єдність. Революційна Анґлія і революційна Франція виказали в сьому напрямі крайню непримиримість. Перша пішла походом на Ірляндію та Шкоцію, друга проголосила та повела не тільки політичну але й культурну безоглядну централізацію. “...француська революція ...яка спеціяльно в національній справі (саме щодо поневолених народів Франції та їх мов) зайняла крайнє державно централістичне становище (француські якобінці-централісти були саме батьками й ідеольоґами всіх пізнійших протинаціональних державних централізацій скрізь по всій Европі, отже всіляких їх “обрусіній“ ґерманізацій, мадяризацій і т. ин.), мала своєю загальною ідеольоґією чималий вплив на розвиток визволених народів“[1]). Оскільки нетолерантною національно була російська демократія, виказав ясно Драгоманов. Жерело сеї нетолєранції дарма шукати в царині “чистої думки“. Воно лежить в інстинктовному, стихійному стремлінню борючоїся демократії витворити спільноту, в стремлінню яке є наслідком соціольоґічного закону, що ділає не телєольоґічно, тільки причиново.
Що ніяка обєктивна “національна прикмета“, зокрема і “народність“ як сума сих прикмет, не становлять нації, але саме, чимбито не було зроджене змаганнє до політичної самостійности, слідує ще з ось якої обставини. Нація як політична спільнота може часово випередити народини “народности“. Вона може народитися там, де немає ні окремої мови, ні культури, ні взагалі нічого, що становить сі “національні прикмети“. Як така нація, без обєктивних національних прикмет, виникли сполучені Держави Північної Америки. Воля та змаганнє до політичної самостійности зродилися тут на ґрунті економичних та (в звязку з ними) політичних інтересів та противенств до Анґлії. В боротьбі за їх здійсненнє витворилася політична спільнота частини анґлійського народу, який ні мовою, ні взагалі культурою не ріжниться нічим від його решти. Народилася нація мимо того, що не було ні одної з сих “прикмет“, які уважається деким необхідним для істновання нації. Раз заістнувавши та добувши собі політичну самостійність ся американська нація тільки згодом, в довгому процесі почала витворювати в себе сі окремі, обєктивні прикмети — головно власну культуру, а по части й мову. За яких 100 літ після народин американської нації почала істнувати також і американська “народність“ в розумінню окремих народніх прикмет[2]). Витворилися своєрідні
