бутий віз ми відставили до табору. Зачувши стрілянину на гостинці, наші таборовики завернули в ліс.
Незабаром з'явилася на дорозі польська кіннота й чвалувала в нашу сторону. Ми були по другому боці гостинця, так, що коли на місце попередньої перестрілки з стжельцами, приїхали польські кіннотчики, наш звязок з табором був перерваний. Польські кіннотчики розскочились по гостинці й почали густо на нас стріляти. Ми сиділи сховані за деревами в лісі. Улани думали, що стрілами нас викличуть із лісової гущі. А в ліс вони не мали відваги зайти. На їх стріли ми довший час не відповідали. В нас була інша постанова. Табор пересунувся глибше в ліс, а ми вийшли на верх гори й відціля крізь далековид бачили ми рухи ворога, що ждав на гостинні до самого сумерку.
Поночіло, тоді ми зійшли з гори в село Вижню Стинаву, щоб у селі переночувати. Ніч була темна й ніхто з нас не знав добре дороги. Відразу входити в село, було небезпечно, бо до нього часто впадала ляцька поліція. Один наш товариш Г. мешкав на кінці села, ми туда пішли. Але його не було в дома. Він теж уже від довшого часу ховався перед поліцією. Не було іншої спромоги, тож вертаємося. За хвилину бачимо, що у віддалі на дорозі хтось світить лямпкою. Поліціянт?
Селом плила річка, яку треба було кілька разів переходити кладкою.
Коли ми наблизилися до села висилаємо наперед хлопця, що нас провадив,
