ки і селяни. Здивуваний, питаю, навіщо вони розкидують, коли то не загрожує ніодному будинкові. Мені відповідають, що під тим оборогом знаходиться пивниця, де сховалася жінка, мати молодої дівчини, що стояла тут же заплакана і вся дрижала з болю. Ніякого слова не можна було від неї добути. Вкінці добилися до ями. Один бойовик зійшов униз і виніс звідтам обгоріле тіло неживої жінки.
Повітря принизав зойк дівчини; зомліла.
Відрятована, вона далі падала в омління. Я велів віднести її до найближчої хати. Там довідався я, що дівчина лишилася круглою сиротою, бо окрім матері не мала більше рідні. Все їхнє майно, будити, худоба — згоріли.
18. вересня.
На сході стало ясніти небо. Ясний ранок розганяв нічну мряку. Я був у школі, у нашій лічниці. До мене привели незнайомого з листом, писаним по німецьки і з німецькою печаткою. Хтось з нашого табору повинен негайно зголоситися в Стебнику, в німецькій команді. Вислали туди Шляхтича, мене та одного місцевого, що знав добре дорогу. Солтис дав нам підводу, і вранці ми від'їхали. Дорога була небезпечна. Ще вчора туди ганяли польські банди. Їхати треба було весь час через густий ліс. Перед Стебником побачили ми страшний образ. Дванадцять молодих українців, при-
