вязаних до дерев дротом і замучених в звірський спосіб. Одні були пороздирані, інші мали відрізані язики, носи, вуха, виколені очі, тіла без рук, без ніг, скелєти з поздираною шкурою. Кров застигала в жилах на цей вид. Ми приїхали на німецьку команду і розказали про те, що бачили. Німці зараз поїхали туди. Поробили світлини замучених і веліли їх похоронити.
На німецькій команді довідались ми, що їм треба тридцять людей, до дрогобицької міліції. Ми обіцяли прислати своїх людей і від'їхали.
До дрогобицької служби зголошувалися охотники. Першенство мали ті, що вміли говорити по німецьки. Сотник Омелянович передав цих людей бойовому чотареві Іваницькому, який повів їх до Дрогобича. Між ними відійшов мій щирий друг, німець Йоган Шмідт. Аж по війні ми зустрінулися й він мені розказував про їх працю в Дрогобичі.
19. вересня.
В Стрийщину прийшла німецька армія.
На залізничому двірці в Синевідську Вижньому відбулось привітання Німців із Українцями. Трійками вмашерували партизани на площу перед залізничий двірець.
Величезна площа виповнилась нашими бойовиками. З за залізнич. будинку вийшли німецькі старшини. Наша команда подякувала німецькій армії за визволення українських земель з-під польського ярма. На кінці всі разом крикнули тричі „Гайль” Ні-
