Перейти до вмісту

Сторінка:Воля. – 1919. – Т. 2. Ч. 1-5.pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

20

Т. 2. Ч. 1.

ВОЛЯ



селянство продавало і своїх братів, і свою долю. Здавалось — немає ніякої надії. Ніяка агітація не поможе. На українську справу селянство дивилось, як на панську примху, за виключенням двох-трьох депутатів. Спасла рідна пісня на чужині. Зібрав я своїх земляків і повів на український концерт. Після нього вони вийшли здоровими і дужими синами народа. Я бачив як двоє з них, сумно підперши щоку, роняли сльозу за сльозою. То були святі сльози, іскупительні за забуття рідної матері. І тоді моє серце забилося гордістю великою.

Вдруге — то було в Ясній Поляні. Після довгих розмов з великим чоловіком про нашу народню недолю Толстой повів нас в гостину і сказав доньці грати українську пісню. Серед нас були співаки з чудесними голосами. І полилась рідні згуки — „Реве та стогне“, „Ой за гори“… Години дві слухав нас старий, а потім обнявши і розцілувавши сказав:

— Въ душѣ вашего народа зарытъ, господа, такой кладъ, такой кладъ, цѣны которому нѣт! Съ такимъ богатствомъ народъ не можетъ умереть!

І юнацькі очі семидесятилітнього пророка горіли вогнем. А оце в трете забилось моє серце знов.

Є стара як мир леґенда про сірен, про чари пісні. Гомер воплотив її в своїй „Одісеї“. Коли много-опитний Одісей повертав коло страшних островів до дому, він заліпив своїм товаришам вуха воском, а самого себе наказав привязати до щогли мотузкою: так боявся він чарівної пісні сірен.

Я не знаю, який хитроумний Одісей попривязував антантських діпльоматів у Відні, але ні на першому, ні на другому концерті їх не було. Зявились видно тільки на третій. І ось я бачив, як впали „діпльоматичні“ пута і молодий італієць, захопившись чудовою музикою, став інстиктовно повторювати рухи діріґента, як загіпнотізований повторює іноді рухи гіпнотізьора. Спів сірен дав себе знати. Він переміг і дипльоматичні хитрощі, і дипльоматичну вихованність.

Істнує друга леґенда, теж стара, як мир, про Орфея, що чарував своєю грою всіх звірів. В часи християнські Орфей став „Добрим пастирем“. І в римських катакомбах ви знайдете образ Орфея — „Пастиря“, що сидить серед звірів і гіпнотизує левів і вовків, ведмедів і тигрів.

В часи самої тяжкої реакції ми боролись нашого піснею. Зі сцени і вдома Україна чарувала Білого Ведмедя Росії своїми піснями, будила хорих синів до бою.

В часи нової руїни ми знов двигаємо в бій свій резерв — свій найцінніший клад — українську пісню.

Наш Орфей і наші Сірени зачарували вже Чеського Лева. Попереду іще багато всяких звірів — і стара Римська Вовчиця, і старий сердитий Джон Буль.

Побажаємо нашим гостям, що б ніякий віск, ніякі пута, ніяке звіряче сердце не витримало вогню української пісні. І подякуємо їх від щирого серця за те, що вони нам на чужині душу відволожили, нашу тугу за батьківщиною полікували.

——————