Т. 2. Ч. 1.
21
ВОЛЯ
Яковенко.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине ....
Ось де люде, наша слава.
Слава України.
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна, та правдива
Як Господа слово,
Шевченко, Кобзарь.
Післала наша Республика свої дипльоматичні, економічні, мілітарні місії за границю до культурних народів Західньої і Середньої Европи, завданням яких повинно бути широко по світу прославити українське імя.
Старенька Европа, котра закостеніла в своїй старій культурі і цивілізації і котру тепер освіжує революційний ураґан, із здивованям і недовірям відносилась і на жаль, ще й тепер відноситься до представників народа, який здавалося загинув і який неначе чудом воскрес до нового життя.
Наші вороги, котрим не на руку наше національне відродження, крячуть неначе вороння, похоронну пісню сорока-міліоновому народові, а старенька Европа, для якої справи Европейського південного Сходу далекі, заховується з резервою що до українського питання. „Хто його знає“, — міркує вона — „може знову ляже в гріб підождім, не квапмося.“ От тим то становище нашої дипльоматії незвичайно тяжке. Вона хоче доказати, що заступає інтереси живого національного орґанізму; наші вороги поширюють гробові вісти про нашу національну смерть. І так нам приходить на підмогу „наша дума, наша пісня, „оця правдива слава України,“ „голосна, як Господа слово.“ Вона прилинула на захід з широких степів України, з над ревучого Дніпра і дзвонить її славу,“
Вороги наші знають силу нашої піснї, вони відчувають, що вона правдива як „Господа слово“, що перед її вогнем тає, неначе віск, оцей спліток хитроумних сплетень, безглузних наклепів, які розповсюджують про нас Поляки і Москалі.
Вони це знають. І хоч як їм не милі наші дипльоматичні, мілітарні і економічні місії, вони для них не такі страшні, бі ці місії з природи річи, посилаються до урядів, а не до народів. У кождого уряду єсть закамарки своєї власної камаріллі, як би не була демократичною держава. Хто знає до неї входи і виходи, той може успішно паралізувати діяльність нашої недосвідченої дипльоматії. Досвіду в тій підпольній роботі і інтриґантстві не можна відмовити ні Полякам ні Москалям.
І не дивуйтеся, що нашій молодій дипльоматії, так сказати б щойно від плуга, не вдалося за такий короткий час навязати зносин з впливовими державними мужами.
Та от тепер виїхала з далекої України місія Українського мистецтва, місія української музики. Не до представників урядів вона вислана. Вона виїхала безпосередньо від народу до народів, щоби не хитрою мовою поділитись з європейськими культурними народами своїми болями і своїми радощами, щоби безпосередньо промовити від чуткої народньої душі до чутких душ культурних народів і знайти зрозуміння для тих болів і для тих радощів.
Думка вислання української республіканської капелі зродилась в Київі спонтанічно десь з початком січня ц. р., коли Україна вже стояла в війні з Великоросією, коли вже насувалась грізна хмара червоного імперіялізму.
