22
Т. 2. Ч. 1.
ВОЛЯ
Ця грізна хмара сунулась з катастрофічною скоростю, і тому українську капелю приходилось орґанізувати скоро і прихапцем. Евакуація Київа, яка розпочалась з початком січня, не дозволила організаторам республіканської капелі забрати більшої кількости нот і опісля зробити відповідний вибір. Що було під рукою — те бралось. „Капеляни“ з своїм діріґентом Олександром Кошицем, виїхали, неначе Троянці, з краю і міста, обнятого пожаром — голі і босі і простоволосі.“
Не обійшлось і без Одисеї. По тяжких трудах дороги, під час якої їм вкрали національні костюми, голодні бо „гривень ніхто не хотів приймати“ доїхали вони до Словаччини. Тут московським інтриґанам удалося намовити чехословацьку військову владу, арештувати і інтернувати цілу капелю. Чехи з великии жалем згадують тепер цей прикрий епізод. І тільки дякуючи інтервенції одного з чеських офіцерів, який загрозив командатурі, що в справі арешту, як безправного, він віднесеться просто до Праги, наших капелянів випустили і дозволили доїхати до Праги. І тут не обійшлось без прикростів. Московські будівничі „єдіної і неділімої“ не хотіли допустити, щоби українська народня душа, котра відбилась, неначе в зеркалі, в народній пісні, промовила до чуткої душі чеського народу. І ось на першім концерті закуповують москалі всі білєти, і капелянам прийшлось впівати перед порожніми кріслами.
Та українська пісня показалась „голосною та правдивою, як Господа слово“, її нічим не заглушиш. На співанки почали вчащати професори консерваторії та музичні критики, які в чеській пресі почали поміщувати прямо ентузіястичні рецензії, переповнені суперлятивами на технічне виконання пісень,на нечувану динаміку хору. Музикальна публика Праги зацікавилась і на другий концерт заповнила велику салю. І українська капеля затріюмфувала. Дириґента Кошиця і його хор засипано квітами, оплесками і біс’ам не було кінця. У всіх ілюстрованих журналах появилися портрети діріґента і капелянів, про капелю склалась на чеській мові ціла література.
Звичайно Чехи, котрі довгі літа перебували в неволі, стративши свою державність з упадком їх короля Отокара, тепер переживають радісні хвилини свойого державного відродження. І вони це зрозуміли, як тяжко народові перебувати в неволі, як він проти чужої неволі бореться, і скільки енерґії, скільки крівавих зусиль приходиться йому ужити на цю боротьбу за своє народнє право. Наша пісня переконала їх. Чого не вдалось зробити нашій дипльоматії, це доконала „не хитра“ українська пісня. Не диво. Вона — могутній голос народа, а „голос народа — це голос Бога“, — сконстатували ще старі Римляни.
Не будемо входити в сам музичний розбір, не будемо вдаватись в оцінку способу їх гармонізації — це зробили меньше або більше фахові чеські і німецькі критики музичні. Одно треба тільки зауважати. В чеських критиках бренять нотки шляхотньої зависти, що у музикального народа Чехів не має такого хору, який би з такою тонкостю передавав всі нюянси пісні, який би так орґанічно міг злити слово з музикою. І ця шляхотна заздрість, як культурний побудник причиниться до ще більшого піднесення у нас музичної культури.
Наша капеля приїхавши на захід сама учитись европейської старої музики, сама показалась учителем, але учителем молодости. А наша національна музика показалась тим освіжуючим елементом европейської, технічно більше вишколеної, але всеж таки старої музики.
Діріґент Кошиць сказав в своїй промові на банкеті, який відбувся в суботу минулого тижня, що йому відомий секрет тріюмфу нашої музики і нашої пісні. „Це
