Т. 2. Ч. 1.
25
ВОЛЯ
О. Олесь.
Експромт автора на банкеті в честь Української Республіканської Капелі 26. липня у Відні.
Ах, нам тут сонце не світило,
Ми тут не бачили весни,
Тут небо хмарою закрило,
Ах, нам тут снились тільки сни.
Нам снились сни… Не сни, а муки!
Прокльони, стогін, плач і крик,
Нам снились сльози, зойки, руки,
Те, що не вимовить язик.
І так минали тижні цілі…
Нас жах голодним звірем їв,
У день закопаних в могилі,
В ночі в залізних стисках снів.
І враз нам сонце засвітило,
Ах, сонце рідної землі,
Нам рідне поле зашуміло,
Нам заспівали солов’ї.
З серпом селянка вийшла жати,
Чумацька пісня… степ в ночі…
Кайдани… глум… і Чайка-Мати
І син на зраненім плечі.
І щось страшне, як грім в негоду,
Як в день похмурий блискавки,
Як гнів великого народу,
Що був покривждений віки.
Як вільна пісня перемоги
Життя і правди і краси,
Всього, що, краю мій убогий,
Ти щедро світові даси.
Це знову сон! Ні, ні, кохані,
Ви знов вернули все мені
І засвітили знов в тумані
Давно погашені огні.
В моїй душі вмірають муки,
Надія знову ожива,
Цвітуть сади, степи і луки,
Шумить над озером трава.
І Україна із пожежі
Безсмертним феніксом летить!…
Горять і світять її вежі,
Круг неї цілий світ шумить.
