Т. 2. Ч. 1.
29
ВОЛЯ
Spectator.
- Ліквідація Австро-Угорщини; дунайова конфедерація; не добром пахне в царстві Югославії; німецька внутрішня і загранична політика; антантська політика супроти бувшої Росії.
Антанта стоїть перед дуже тяжким завданням: Її приходиться ліквідувати дуже стару державну орґанізацію: Австро-Угорщину. Є це завдання не легке. Не можна сказати, щоби нації, які належали давніще до Австро-Угорщини, не мали жадного злучника між собою, щоби їх, як в бувшій Росії, обєднувала воля автократи-монарха.
Далеко більшим самодержцем, як стара габсбурська династія, була і є для бувших австро-угорців річка Дунай, яка збірає води з Альп, Карпат, Карсту і балканських гір. На нещастя, ні одна нація не може назвати Дунаю річкою своєю, як на приклад Німці своєю річку Рейн, або Українці Дніпро. Над Дунаєм і його притоками осіла мішанина народів з дуже замотаними і невиразними етноґрафічними межами, що тільки замотує справу. Тому ні одна річка на світі не має так типового інтернаціонального характеру як саме Дунай. З огляду одначе на національні еґоїзми наддунайських народів, котрі до того є малими числом, дуже тяжко полагодити австро-угорське питання. Розвалилась Австрія — пропала династія Габсбурґів, але Дунай тече, як перед тисячні роками, в тім самім напрямі і тим самим ложищем і звязує етнічно і етноґрафічно ріжні елементи спільністю економічних інтересів.
І в тім конфлікті, який зауважується між вузьконаціоналістичними еґоїзмами поодиноких наддунайських націй а між інтернаціональним економічним інтересом лежить ціла трудність дунайського питання.
Кожна з наддунайських націй старається здобути як найбільший вплив на Дунаю і ніяк не можуть між собою зговоритись. Тому на Дунаю завязався ґордійський узол конфліктів: німецько-чеського, німецько-південнославянського, німецько-мадярського, мадярсько-сербського, румунсько-сербського, румунсько-болгарсько го болгарсько-сербського і. т. д. Всі стараються цей узол розмотати і всім не удається Хотів це зробити також німецько-австрійський статссекретар Др. Отто Бауер. Його політика йшла в тім напрямі, щоби Австро-Німеччина приєдналась до велико-німецької республіки, і ця всенімецька федерація мала жити в згоді передовсім з найблищими своїми сусідами Мадярами й Італійцями. Думка Отто Бауера — це старий плян будови Центральної Европи. Тому одначе, що в тій новій Центральній Европі Німці грали би найважніщу ролю і загрожували б державному істнуванню Чехо-Словаків з одного боку і Південних Славянів з другого, не могла на цей плян згодитись Антанта, а особливо Франція, бо через це побита Німеччина врешті вийшла би переможцем з цеї війни.
Італійці, яким немилий південно-славянський сусід, були би пійшли на цей плян. Однак дипльоматичній зручності Клємансо удалось перешкодити італійсько-німецькому порозумінню, кинувши між два великі народи маленьку кістку незгоди: південнй Тироль. Др. Отто Бауер, котрй хотів уратувати тирольських Німців, не міг погодитись з Італійцями і тим самим розвалити Антанту і тому мусів податись до димісії. Тепер вияснюється, що Антанта тільки тому випрацювала, СанЖерменський проєкт мира, хоч знає що він з боку територіального, політичного, фінансового і економічного, нонсенс, спліток суперечностів та нельоґічностів, щоби остаточно повалити Дра. Отта Бауера, бо він занадто отверто
