30
Т. 2. Ч. 1.
ВОЛЯ
вів свою лінію. Наслідник Дра. Отта Бауера, Др. Реннер показався далеко зручніщим політиком від свойого попередника і особистого приятеля. Він умів здобути собі своїми прекрасно зложеними нотами симпатію серед антантських кол. І хоч Антанта знає, що і Др. Реннер і Др. Отто Бауер — однодумці, вона_ поставилась прихильно до цеї зміни, бо сподіється, що Др. Реннер піде на плян Антанти: на створення наддунайської коли не федерації, то принайменше конфедерації, яка стояла б під безпосереднім впливом Франції, як мандаторки „Союза Народів“. На погляд Антанти, кожна з наддунайських нації повинна би стратити своєї суверенности в користь оцього, поки що незавершеного „Союза Народів“. Звичайно може вдасться антантським політикам створити таку конфедерацію, але чи вдасться їм друга частина завдання: виелімінувати її з під німецького впливу — річ дуже сумнівна. Др. Реннер, який є людиною розумною і далекоглюдною, розуміє, що з формальним прилученням Австро-Німеччинн до Великої Німецької Федерації, нема чого в даний момент спішитися. Воно так чи сяк, скорше чи пізніще до цього прийти мусить. І тому він зрезиґнує на разі навіть офиціяльно з прилучення, бо знає, що самі випадки приведуть до цього.
Зрезиґнували також і ваймарські Німці з приєднання Австро-Німеччини. Мімістер закордонних справ великонімецької республіки Др. Міллер, офіціяльно заявив, що метою німецької закордонної політики є добитись принятя в Союз Народів. І тільки тоді, маючи в нім великий вплив, порішати долю Австро-Німеччини.
Югославянська держава, в яку входять три ріжні елементи: Серби, Хорвати і Словінці, переживає тепер велику внутрішню крізу. Сербсько-хорватське питання незвичайно інтересне. Коли би національне питання розбірати однобоким фільольоґічним методом, то властиво не повинно бути ніяких ріжниць між Сербами і Хорватами. Вони говорять одною і тою самою мовою, хоч Хорвати пишуть латинською, а Серби славянською гражданкою. Що Серби переважно православні або Магомедани (в Босні і Герцеґовині), а Хорвати католики, це ще не біда. Не приналежність релігійна рішає про національну приналежність, як на це ми маємо богато доказів. А одначе показується, що не дивлячись на спільність мови і раси, Серби і Хорвати — дві окремі нації.
Соціально-економічна структура у обох націй ріжна. Хорвати ведуть індівідуальне сільське господарство, як другі європейські народи, у Сербів заховалась „задруга“, анальогія московської „общини“. Як відомо цей архаічно-патріярхальний устрій родить в самім народі централістичні-автократичні тенденції. І тому у Сербів дуже жива монархічна ідея. Хорвати знову, які є більшими індивідуалістами, рівночасно є також прихильниками децентралізації і республиканської ідеї. Тут стоять проти себе два цілком собі ріжні політичні ідеали і тому Хорвати і Серби ненавидять себе взаїмно і що інтересно, що цю ненависть вони висловлюють одною і тою самою мовою: сербсько-хорватською.
Мадярське бюро рознесло по світі, впрочім здементовану офіціально вістку, неначе б то вибухла в Хорватії селянська революція і неначе б то Хорвати проголосили самостійну від Сербії республіку. Не в тім річ, чи це правда, що така революція вибухла, але в тім, що вона вибухнути може а навіть мусить. Хорвати, які в межах Угорщини користувались досить широкою автономією, витворили за останніх кілька десятків літ дуже богато інтелігенції. Державна Сербія не могла здобутись на свій власний університет і мусіла посилати свою молодь вчитись за границею. Автономна Хорватія мала свій університет в Загребу, де училась молодь з Хорватії, Слявонії, Босні, Герцоґовини і Дальматії.
