Т. 2. Ч. 1.
33
ВОЛЯ
Тепер ходить оце, щоби ясно поставити питання, що українські західні землі: Галичина, частина Волині, Холмщина і Підляшша — це землі не польські і тому не можуть належати до Польщі.
Це, здається, зачинає розуміти Антанта, яка остаточно ще не порішила галицького питання, як неосторожно розтрубів Падеревський, котрий сказав, що Галичина на довгі літа буде признана до польської республіки.
Тимчасом протест московської делєґації (неофіціяльної) дещо допоміг і зробив, вражіння.
Nemo
Після трьохмісячних нарад в комісіях та плєнарних, деколи бурхливих, засідань польський сойм ухвалив земельну реформу. Боротьба між правим а лівим крилом сойму була незвичайно завзята і закон про земельну реформу пройшов більшістю тільки одного голосу, або 183 проти 182. З огляду на цю боротьбу ліві партії сойму мусіли дуже часто іти на всякого рода уступки і компроміси, і тому демократичність цієї реформи не дуже то великої вартости.
Головні пункти цієї реформи такі:
Земельний закон польської республіки повинен опіратися на сильній, здоровій та інтенсівній продукції селянських господарств ріжнороднього типу та величини, які повинні бути побудовані на праві приватної власности. До цього належить стреміти шляхом утворення нових селянських господарств через внутрішню кольонізацію, побільшення вже істнуючих малих господарств до норми самостійних господарських одиниць, а дальше утворення недалеко великих міст і промислових центрів кольоній та садів для робітників та урядовців.
Власниками землі можуть бути тільки ті особи, які самі ведуть самостійне господарство, або отримали його в спадщині, за винятком цих земель, які замешкує неселянська людність або які експльоатують міські та сільські автономні управи.
Реґулятором земельної посілости в Польщі має бути держава, яка повинна рішати про кольонізацію та розділ землі.
Запас землі, призначений для кольонізації та поділу, повинен бути утворений 1. з державних маєтків, доменів та бувших майоритатів; 2. з земель, які на підставі закона, перейшли на власність держави від членів пануючих родів; 3. з земель російського селянського банку та німецької кольонізаційної комісії; 4. з земель мертвої руки церковних, єпископських, манастирських та усіх фунданцій, на підставі порозуміння з римською курією; 5. з церковних та манастирських земель, які зістали сконфісковані попередніми правительствами, а які до цього часу не підлягли розділові; 6. з земель, які зістали набуті через лихварство підчас війни а также земель тих осіб, які спекулюють земельними участками; 7 з земель, які на підставі закона підлягають примусовому вивласненню від великої посілости за установленну плату. При вивласненні належить придержуватися о скільки це можливе такого порядка, що в першу чергу належить викупити ту землю, яка є зле загосподарована, знищена війною, або де ще не є уреґульовані сервітути і ці землі підпадають під негайний розділ.
В поблизу великих міст та промислових центрів належить здобути запас землі, задля утворення кольоній та садів для робітників та урядовців. Коли ж відповідних
