34
Т. 2. Ч. 1.
ВОЛЯ
задля цього участків нема, держава має право примусово викупити пригідні землі і предоставити їх робітникам і робітничим орґанізаціям.
Закон дає право великим власникам задержати для себе обійстя з усіма мешкальними та господарськими будинками, на якому вони з родиною ведуть своє господарство, при чому кожна родина, яка до 1. січня 1919 року не була розділена, вважається за одиницю. Максімум землі, яка не підлягає викупу, виносить 60—180 гектарів і він має бути встановлений окремо для поодиноких повітів. Найнижча цифра має бути обовязковою для околиць промислових та положених недалеко великих міст; тільки в місцевостях дотеперішної пруської Польші та на сході, де цього вимагатиме державний інтерес, вона тимчасово може бути підвищена до 480 гектарів. Зле загосподаровані господарства, які приносять шкоду національній продукції, підлягають примусовому викупу. Держава, громади та сільсько-господарські товариства мають право удержувати більші комплекти землї аніж 180 гектарів.
Усі ліси, без огляду на те, до якої катеґорії земельних посілостей вони б не належали, за винятком малих приватних участків, непригідних для державного господарювання. переходять на власність держави.
З червоної України.
У берлінській газеті „Republik“ поміщено деакі відомости про те, як з початку думали уладнати відношення совітської України до Московії. Іменно московському совітському урядові предложено було так українські домагання:
1) Признання повної самостійности й суверенности українскої совітскої республіки в її етнографічних границях, враз із галицькою Україною зі Львовом по Сян із иншими частинами бувшої австрійсько-угорської монархії, де Українці живуть у більшості. До Укр. належать і частини Бесарабії, Таврії, Донщини, Кубанщини, Холмщини і пограничних московських ґуберній з українською більшістю.
2) Правління української совітської республіки має бути утворене із незалежної української соціял-демократичної партії, лівої соціялреволюційної партії, з українських комуністів і иньших українських соціалістичних партій, які признають програму совітського правительства.
3) Що до питання спільних взаємин поодиноких соціалістичних республік взагалі, то всі тепер істнуючі совітські республіки та й ті, що ще повстали б, повині заключити оружний союз, основою якого має бути повна рівність кожного окремого члена союза.
4) Війська поодиноких союзних совітських республік можуть пробувати на території кожної иншої совітської республіки тільки за повною згодою дотичних совітських республік.
5) Кожна з союзних соціялістичних совітських республік має обов’язок дати потрібну матеріальну поміч кожній иншій союзній республіці, коли вона знайдеться.в боротьбі для охорони власної території, в боротьбі проти імперіялістичних заборчих змагань капіталістичних сусідніх держав, у першії мірі проти Антанти, Польщі й Румунії, як також у боротьбі проти внутрішніх проти-революційних змагань, оскільки б вони загрожували існуванню совітської республіки.
Оскільки нам відомо між поодинокими совітськими республіками справді йшли переговори в справі спільного союза і в тій справі Раковський навіть їздив до Москви. Чи такий союз було заключено, не знаємо. Певне тільки те, що Москва
