Т. 2. Ч. 2.
53
ВОЛЯ
до створення національних держав в етноґрафічних межах, бо селяне, які говорять одною мовою і мають свою етнольоґічну культуру, не схочуть розривати своєї етнічної єдности.
Хмельниччина обєднала тоді майже всі українські землі. Найбільший рух був звичайно на Наддніпрянщині т. є на землях, котрі видерла українська кольонізація від татарсько-турецьких номадів.
Хмельниччина мала в остаточности дуже сумний кінець. Хто одначе sine ira et studio проаналізує гасла, під якими йшло повстання 17 віку в звязку з міжнароднім становищем тодішної України, витягне тільки той висновок, що інакше не могло скінчитись. Гасла повстання були під той час за новітні. Вони випередили історію на кілька століть вперед, так само як тепер комуністичні гасла, які в даний момент не дадуться зреалізувати, що одначе ще не значить, що вони не здійсняться колись в меньше чи більше далекій майбутності, саме в тім моменті, коли людство стане зрілим до приняття комунізму. Треба придивитись, хто був тоді нашим сусідом. З півдня ми мали Татар і Турків, яких соціяльно-політичний устрій був дуже примітивний і спірався на рабунку, торговлі рабами то що. Султан і хан — це східні абсолютні монархи, пани життя і смерти своїх підданих. В тих турецько-татарських краях не було не тільки початків промисловости, але щойно почало народжуватись рільництво.
Турки і Татари поневолили тільки спокійну рільничу чужоплемінну людність, щоби її щорічно обрабувати і з того жити. Тому від Турків і Татар годі було сподіватись щирої підтримки для української козацької демократичної державности. Що більше. Вони її боялися, бо сконсолідований український народ був би дуже небезпечним сусідом.
Північний сусід, Москаль, саме тоді перебув вже „смутное время“ яке розпочалось самозванцями, і сконсолідувався в сильну автократичну монархію, для якої сусідство української народоправної республики було не тільки невигідним, але навіть небезпечним.
Польща сама знаходилась тоді в роскладі, як анархічна держава, і своєю анархією тільки допомагала централістичним і заграбницьким стремлінням московських автократів, котрі тоді були людьми дуже здібними і енерґічними.
І в дійсности в тім часі найсильніщою державою була як раз Московщина і вона тільки мала політичний монополь на цілім сході Европи. Швеція, досить сильна, була за далеко від України. Вона боролася з Москвою за Балтик і тим паралізувала остаточну ліквідацію української держави, але за слаба, щоби могла розвалити сильну централістичну московську державу. Німеччина знаходилась в найгіршому становищі: вона гоїла рани, задані трийцятилітньою війною. У Франції підготовлювався абсолютизм Бурбонів за Мазаріні і Рішілє. Анґлія переводила буржуазну революцію. Політичне обличча тодішньої Европи було дуже многоколірове. Про якусь інтернаціональну солідарність не було й мови. Европа була ще молода і тільки підростала для нових демократичних ідей. Для Західної Европи питання
