56
Т. 2. Ч. 2.
ВОЛЯ
ще зовсім недавно слово „Українець“ для них не істнувало. З часописів цеї партії в Чехії відзначаються „Národni Lishy“ й „Národni Politika“, на Мораві „Lidové Noviny“.
Але багато сил і енєрґіі прийшлося витратити на пропаганду, поки вдалося надати чеській журналістці славянській справедливий українофільський характер.
Ходження по редакціях, особиста пропаганда і, лише на останнім місці, писані брошюри й інформаційні дописи зробили переворот в чеській думці.
Але ще потрібна довга й тяжка праця. Те, що стало традіцією що зрослося з душею народу, не можна вирвати одразу, хоч перетворення чеської політичноі орієнтації відносно Українців їде таким швидким темпом, що наслідки без всякого сумніву будуть добрі. А Чехи це такі „фантастичні реалісти“, що вони будуть стояти за Українців і тоді, коли б всі покинули їх в біді, Чехам треба лише раз визнати справедливість українських бажань і змагань.
Для зближення чесько-українського мала величезне значіння „Українська Республиканська Капеля“. Цей невеликий хор — з людей в більшості далеких від політики — завоював серед Чехів симпатії до України всюди, де тільки він виступав. Похід Капелі по Чехії (в Празі, на провінції й на Моравії) був дійсне тріумфальним походом. Сердечність, щирість і любов, що всюди зустрічали Українців, вказують на спорідненність народів, чеського і українського, вказують на те, що треба було лиш іскри, щоби запалити вогонь симпатії з обох сторін. Рецензії в усіх часописях про концерти „Української Республиканської Капелі“, які оцінювали надзвичайно високо красу й силу української пісні, говорять також і про політичні мотиви приїзду капелі і то в такім тоні, як цього бажають самі Українці.
„Українська Республиканська Капеля“ — найкраща з усіх місій, які українська влада вислала за кордон; її пропаганда буде найсильніща і найбільш досягне мети, звичайно, при тій умові, що українські дипльоматичні представники за кордоном не відмовлять їй в необхідній допомозі. Вона найкраще говорить серцю других народів, викликає переворот в думках і такою благородною пропагандою всюди здобуває симпатії до України.
Це — великий гріх проти українського народу, гріх проти тих, хто утворив Капелю і післав її у світ, що Капеля весь час біється з фінансовими труднощами і мусить, як жебрак, випрошувати призначену їй державою допомогу. Та пропаганда, яку робить і вже зробила „Українська Республиканська Капеля“ є щось таке, що взагалі не оплатиться ніякими грішми.
Тяжка й знесилююча праця, яку я досі робив для України, добиваючись того, щоби у нас запанувала справжня, реальна славянська взаємність, дає мені трохи права закінчити апеляцією до українських керовників: „Зробіть все, що тільки можна (а можна зробити при добрій волі), щоби полекшити подорож по світі цій україн-
