62
Т. 2. Ч. 2.
ВОЛЯ
в російське консульство за паспортом, то кн. Мишецький голова паспортного контролю зробив йому допит. Цей допит був такий, що Кожін на другий день викликав кн. Мишецького на дуель. Тілько вибачення в листах і втручання в справу союзних воєнних агентів не допустили до дуелі, але про факт усі узнали. Найбільше інтересно, що кн. Мишецький сам входить в загальне бюро цього союзу. Під впливом цих подій російські кола пішли в розброд і одні ґрупи не терплять і ненавидять других.
Не тілько загальні обставини політичної сітуації і зокрема монархичні тенденції російської місії підривають довірря до неї — правда росіяне силкуються ці тенденції затушкувати, — але і такі факти: напр. ще торік посольский піп Щелкунов перейшов у большевизм; ввійшов в контакт з большевицьким представником Гаріним і аґітував серед російских полонених. Хоч Щелкунов і був одставлений і од посольства і од прихода, його діло викликало цілий ряд неприємностей. Але кілька тижнів тому ще більше значний факт мав місце. Канцелярією посла відав п. Е. Гнатовський, до якого данська поліція, що обслуговувала інтереси союзників, ставилася з підозрінням, що він — в зносинах таємних з большевиками. Установити це документально удалося лише в останні дні. І виявилося, що Гнатовський одержував од большевиків по пять тисяч корон на місяць, видавав секрети про зносини російської місіі з Союзниками, видав большевикам секретні шифри для радіо а також посилав большевицких аґітаторів в Англію, Францію і Америку на посадах кур‘єрів старого російського посольства: двох із них офіцерів, що начеб то побажали поїхати в армію Денікіна, затримано в Франції і інтерновано. В звязку з цією історією загострились відносини між посольствами. Англійці требували арешта Гнатовського, але це не було признано зручним по діпльоматичним мотивам, тому його лише одставили од посади. Переїзд кур'єрів старого посольства в союзні країни страшено утруднено. Кілька членів посольства мусіло поїхати на службу до Колчака.
Вол. Залозецький.
Рідко коли чужий письменник писав так про Україну, як Марія Рільке. Мало сказати — писав! Хто так говорить про Україну, як сей визначний — зачислюють його нині до найвизначнійшх німецких ліриків — письменник та поет, той мусів не лише жити довший час поміж тим народом, але і заглянути в його душу, пережити і перетерпіти з ним і його радощі, і його горе.
——————
- ↑ критичний нарис.
