Т. 2. Ч. 2.
71
ВОЛЯ
віддати справедливість, героїчно боролася, обороняючи рідний край перед чужою інвазією, перед Чехами, Сербами і найлютійшим, бо найбільше реакційним ворогом, Румунами.
Визначним діячем мадярського большевизму став Беля Кун, імя якого увійшло у всесвітну історію. Мадярщина одначе, край хоч богатий, але малий. Парижські переможці, а особливо „тигр“ Клємансо, з яким Беля Кун осмілився говорити при допомозі радіотелєґрам, смілим аж до образливої зухвалости тоном, збльокували Мадярщину, не допускаючи не тільки поживи, але мануфактури, вугля і рільничих машин. Через це мусіла завмерти торгівля і промисловість, бо забракло сирівця і не стало потрібних селянинові товарів, за які він віддав би хліб, мясо і молоко. Цих продуктів першої необхідности потрібно було перш за все для прогодовання міст і червоної армії. Селянин не хотів їх дати і цілком зрозуміло, чому. Йому за це уряд не міг нічого дати, вимагаючи тільки жертв. І ось червона армія, щоби рятувати себе і міську людність, мусіла вживати героїчних, але небезпечних методів; насильної реквізиції.
Почалася боротьба, так нам добре відома на сході, боротьба між мадярським селом і містом. „Совєтський“ уряд Мадярщини мав побороти трудності війни з зовнішніми ворогами. Але щоби мати змогу вести її, він мусів з фатальною необхідністю створити собі внутрішній, дуже небезпечний фронт. Не можна сказати, щоби, як пишуть буржуазні газети, народні комісарі були самими злочинцями і зрадниками свойого народу. Що правда, були між ними льомброзівські типи, котрі для інтересу пристали до комунізму, щоби набити кишені і потім зникнути з політичного обрію, проживаючи загарбаний капітал, як рантіє, в тиші і комфорті швейцарських пансіонів, але були між діячами мадярського большевизму також люде сильної віри і сильної волі, люде героїчної закраски, правдиві мадярські патріоти.
Вони вірили в три річи: в загально-світову революцію, в російську підмогу і сполучення фронту з російським та в патріотизм і пожертвовання широких мас мадярського пролетаріату.
Віра в світову революцію, хоч як здається вона сперта на хоробливій фантазії, має свої реальні підставі. Всесьвітня революція дійсно відбувається.
Одна тільки помилка в думанню мадярських большевиків. Вони повірили, що революція відбуватись буде по російському шабльону. Тимчасом революція не знає шабльонів, так само як і природа. У кожної нації вона має иньше забарвлення, а власне цього найважніщого моменту не зауважили ані російські, ані мадярські большевики, які старалися надати всесвітній революції варварські московські форми.
І саме ця простолінійність і доґматичність думання з боку большевиків, які викидають з революційного балянсу дуже важну позіцію національного почування і національного характеру кожної нації з окрема, є причиною тих катастроф, які большевицька комуністична ідея зараз переживає. Большевизм, хоч і як він лівий і революційний, не може позбутись реакційного наслідства: імперіялізму, хоч червоного, але все таки імперіялізму.
І ось тому він сам, хоч не хоче того, являється батьком найстрашнішої реакції. Червоний терор і червоний імперіялізм родить білий терор і білий імперіялізм. Що реакція і то страшна на Мадярщині, наступить, можна було сподіватись.
Два місяці тому назад, склався т. зв. Шеґединовський контрреволюційний уряд з мадярських маґнатів, попів і фінансових жидівських тузів, яких об'єднує спільний інтерес. Чи мадярський народ буде істнувати, як суверенна нація, їм бай-
