72
Т. 2. Ч. 2.
ВОЛЯ
дуже. Ціною неволї своєї власної нації вони хочуть відзискати свої лятіфундії, свої впливи, свої капітали. Давніщі мадярські чури-патріоти, які душили прояви національного життя у поневолених народів, створивши фабрики мадяризації, тепер балансують між югославським і румунським патріотизмом.
Недавно рознеслась чутка, що мадярські ґрафи, попи і фінансові жидівські тузи, хочуть віддати корону св. Стефана сербським Караджорджевичам. Тепер здається виходить друга конбінація: короною св. Стефана схоче увінчати Шеґединський уряд мабуть румунських Гогєнцолєрнів.
Йшли переговори мадярських соціалістичних політиків з представниками Антанти у Відні, з італійськом князем Борґезе і французьким послом Алізе і, як повідомляють ґазети, прийшло до згоди. В Будапешті уконститувався чисто соціалістичний тимчасовий уряд, який мав доповнитися представниками селянства.
Антанта мала заборонити Румунам похід на Будапешт. Вона це й зробила. Президент парижської конференції, Клємансо, післав телєґраму до букарештського французького посла, щоби він від імені Антанти, заборонив обсаджувати румунським військом мадярську столицю. Одначе румунський уряд з’іґнорував цю рішучу заборону, що є покажчиком утрати авторітету Антанти.
Коли головного команданта Мадяреску про це повідомлено, він з юнкерською бутою заявив, що сей заказ його не обходить, і видав наказ своїм військам заняти місто Будапешт. Румунів тепер є в Будапешті ЗО тисяч. Вони захопили всі урядові установи, почту, телєґраф і телєфон, всі автомобілі, навіть ті, що видано для вжитку міністрів. Ґенерал Мадяреску „переможець“ на Тисі, заіменував командантом міста румунського ґенерала. На кілька днів в Будапешті буде встановлена на місці диктатури пролетаріату диктатура румунської солдатески, до того часу, поки не прийде „антанто-фільський“ Шеґединський уряд, зложений з „святої трійці“: ґрафа, попа і жидівською банкіра.
За кілька днів вїде на білім коні румунський король Фердінанд і займе королівский замок в Буді. І розпічнеться орґія може ще гірша, як у нас за Гетьманщини. Будуть і карні експедиції, а відшкодовання ґрафам, і мадярському „протофісові“ заплатить мадярський селянин, який гнити буде по тюрмах.
Ми, Українці, вже „все те брали“, ми вже все те бачили і нам дуже легко бути пророками.
Всесвітній революційний рух вже переріс голови антантських переможців. Що правда надії на загально-європейський страйк завели. 21. липня він мав відбутися. Він відбувся у всіх антантських краях, Німеччині, Австрії і Угорщині, але не був ґенеральним.
Та хоч і не було демонстрацій того ґенерального страйку, все ж таки страйковий рух став побутовим явищем не тільки в краях переможених але й переможців. Що більше, у переможеної Німеччини і Австро-Німеччини страйкова зараза починає поволі втихати.
За те в Анґлії і Австралії постійно страйкують углекопи, домагаючись повної соціалізації копалень вугля, і ці страйки обнизили продукцію камяного вугля так, що цілому світові грозить угольиа кріза.
Вже тепер в Парижі, який живе тільки виключно анґлійським вуглем, його не стає і Париж вже журиться, що буде в зімі. Запасів немає і немає надії на довіз. Одинока надія на німецький вуголь Сарського і Рурського кряжу, але чи ого стйане для потреб Німеччини і Франції — річ дуже сумнівна.
