які полекші о стільки, що розділено кошти війни, хочь і не справедливо, а також старі державні довги колишньої Австро-Угорщини між сукцесійні держави після певного ключа. Одначе в обгортковій ноті спихає Клємансо вину за війну не на чеських і польських і угорських магнатів, котрі верховодили на „Ваllhаusрlаtz'у“ за проклятої памятй Австро-Угорської монархії, не на „kоlо роlskіе“, що вело воєнну політику, а на віденських соціалістів, котрі, треба це піднести з признанням, ворожо ставились до війни від самого ЇЇ початку. Сан-Жерменський мир є твердий і несправедливий, ще більше твердий і несправедливий, як Версайський, бо в Німеччині підпірали в часі війни юнкерську політику навіть соціялісти-шайцеманівці, ухвалюючи військові бюджети й військові внутрішні позики.
Сан-Жерменський трактат забороняє австрійським Німцям навіть думати про приєднання до великої Німеччини. Що більше він забороняє називатись наддунайській німецькій реепублиці “Dеutsсh-Оstеrrеісhіsсhе Vоlksrерublіk“, яку то назву прийняло німецько-австрійське національне зібрання, але наказує її назву: „Rерubliquе d’Аustrісhе“, щоби навіть німецьким духом не пахло.
Ця карикатурна миша, Сан-Жерменський трактат, видається сукцесійним державам ще за мало карикатурною. Розігрались національні еґоїзми до того, що навіть цего некорисного і упокорюючого миру не хоче підписати Румунія, Чехо-Словаччнна і Юго-Славія. Перша подає причину відмови підпису. Вона не хоче згодитись на клявзулю, в якій на територіях бувшої Австро-Угорщини мировий трактат домагається забезпечення прав меньтости, добачуючи в тім нарушення суверениости. Властива причина лежить, на наш погляд, далеко глибше. Вже тепер видко, що Румунія хоче створити з Угорщиною персональну унію і для того хоче повалити Сан-Жерменський мир, який редукує стару Угорщину до етноґрафічної Мадярщини принайменьше на заході й півночі. Реакційна Румунія боронить свойого реакційного союзника, котрого тепер обдирає нечуваними реквізиціями, імперіалістичну Мадярщину, захищаючи краї корони св. Сгефана, котрі, на погляд румунських імперіялістів, впадуть, як зрілий овоч, до рук румунської династії Гогенцолєрнів. В кожному разі Румунія веде свою політичну лінію не без підтримки реакційного французького уряду, котрий тільки робить міну неначе-б то він гнівався на Румун за їх політику в відношенню до Угорщини. Чехи не хочуть підписати мира, а як причину своєї абстиненції, подають цілком посторонню справу.
Парижська конференція склонюється до того, щоби віддати Цєшинський Шлеськ Полякам. На Шлеську знаходиться більшість копалень, і їх відлучення від Чехо-Словаччини відбилось би дуже неґативно на економічній силі республіки. Юго Славяне знову хочуть забезпечення прав меньшостей не тільки на території бувшої Австро-Угорщини, але також на території довоєнного сербського королівства. Опріч того вони хочуть вимусити на конференції в Парижу признання Банату, як складової частини Юго-Славії, коли тимчасом конференція склонюється до того, щоби Банат прилучити до Румунії. Сан-Жерменський мир має бути підписаний дня 10 вересня с. р. в 11 годині ранку. В тій хвилі, коли це пишемо, доля цего миру непевна. Чи його підпишуть сукцесійні держави — не знати.
Найбільше клопотів має Антанта із своєю улюбленою дитиною, Румунією. Ця дитина дуже вередлива і не хоче слухати своїх батьків, котрі її викохали. Проти постанов умов перемиря з Угорщиною Румунія окупувала цілу Мадяріщину, вивозить і реквіруе все майно виключно для себе, що не може подобатись батькам. Грізні ноти з Парижа нічого непомагають. Їх прямо іґнорує букарестенський уряд і врешті
