Поляки, заслухані і захоплені музикою минулого, не мають розуміння для сучасних цілком змінених відносин.
В відріжненню від других східньо-европейських республік, які з’орґанізузалися або організуються, як вислід війни і революції, польська держава повстала не силами самого польського народа. Польську державу організували з початку Німці, які хотіли мати проти Росії буферну державу. Вони вже навіть назначили для Польщі короля, і з цим годилась польська політична думка. Коли Німців побито, польську справу взяли в свої руки держави Антанти, і знову таки будує Польщу не польський народ, але чужі політики. Ці політики з’орґанізували Польщі і армію, присилають її силу зброї і підпомагають кредитом. Одначе антантські політики роблять це не для того, що їх зворушили месіяністичні фрази Міцкевича і Словацького. Вони вживають тепер Польщі, як послушного знарядя своєї політики на сході навіть проти інтересів самої Польщі.
Відомо, що в сусідстві Польщі потворилися нові республіки. На півночі йад Балтиком повстали республіки — Литовська, Латишська і Естонська, на Північному сході — Білоруська, на південному сході — Українська. В Литві Латвії, Білорусі і Україні, які довший або коротчий час були під пануванням Польщі, земельна рента знаходиться в руках польських феодалів. Цим феодалам припадає до смаку поетична формула: „від моря до моря,“ бо для них Польща кінчається там, де кінчається польська велика посілість. Для польських панів — Україна, Біла Русь, Литва і Латвія — це „креси“ — те саме, що у Москалів „окраїни“, і виходить таке, що ті „креси“ пять разів більші, як сама польська територія.
Дужий революційний рух, який повстав на Сході Европи, висунув соціялістичні гасла, з поміж яких найпопулярніше — це: „земля тих, хто над нею працює, — геть панів.“ І всі ті республіки, котрі колись належали до Польщі, а пізніше до Росії, стараються своїм аграрним законодавством зліквідувати польську посілість. Діставши в свої руки таке знаряддя влади як армія, польська оліґархія, котра все ще не стратила значіння і котра фальшивим патріотизмом заразила також широкі кола польської демократії, старається під видом поборення большевизму зліквідувати новоповсталі республіки і йде на них війною. І так польська оліґархічна республіка виповіла війну Питві, Україні і Білій Русі. Україна і Біла Русь, стиснені з одного боку бльокадою і реакцією, з другого червоним большевицьким імперіалізмом, не могли, покинуті всіми, ставити достойного опору заграбницьким змаганням польських політиків. Починаючи від травня ц. р., впала Західньо-Українська Республіка під напором польської оружної сили. Результатом польського піврічного походу на українські і білоруські і литовські землі, являється здобуття Галичини, частини Поділля, частини Волині, гродненської, мінської, сувальської і частини могилівської ґубернії, і в міру того, як посуваються польські війська на схід і на північний схід, ростуть заграбницькі польські апетити, і тим самим поглублюється оця історична ненависть і во-
