ґарантій своїх свобод та національного розвитку кожної з них. По цьому пляну царська імперіялістична Росія повинна була-б бути зруйнованою, щоб на її місці виросла велика федерація славянських народів. Цей програм в 80-х роках український діяч Драгоманов поширив до інтернаціонального змісту, бо включив до нього і неславянські народи.
Литовська, грузинська, українська і т. п. справи є справи свободи і еманціпації — вони цілком анальоґічні вище вказаним справам Американців, Греків, Сербів, Італійців і инш. в їх боротьбі за свободу.
На тій-же моральній підставі, руські революціонери, ведучи боротьбу проти царя і уряду за свободу, не були зрадниками. Царь, служити якому його піддані присягали, повинен був дбати про народню свободу, а не нищити її. Позаяк він своїм режімом нищив її, то через те став зрадником народові, тому не були зрадниками ні памятні в історії російського визвольного руху декабристи, ні ті, що в кінці февраля 1917 року утворили в Росії революцію, якою владу царя скасували. Ця-ж сама льоґіка повинна бути прикладеною і до пореволюційних часів, і до всіх тих, хто ставить себе на місці царя й робить, як він робив, хоч би на те місце ставили себе не тілько окремі люде, а навіть партії або ціла народність, чи її представники.
За царських часів Росія уявляла собою тюрму народів, в якій всі народности позбавлено було свободи, в том числі і руську. Але-ж ця остатня мала права державної народности, яких инші не мали, і вже тим самим була поставлена над ними вище. Через те Руські на своій мові мали і універсітети, і школи, і книжки, а Українцям довгий час не вільно було на своїй мові навіть пісню заспівати. Упрівілльоване становище державної народности, надаючи Руським більше прав, ніж иншим, і утворюючи їм панування над иншими, в основі підкопувало моральний принцип рівної достойности людей, а тим самим і прінціпи рівности, братерства і свободи. Цього ніяк не могли зрозуміти, та не розуміють і досі навіть найлівіші руські кола, виховані в ідеях імперіялізму, централізму і панрусізму так глибоко, що це стало основою їх світогляду.
Цілком натурально, що поневолені народности, ставши революції вільними і не бажаючи сепаруватися од Руських, шукали такої перебудови держави, щоб вона, замість тюрми, стала-б світлицею вільних народів. Америка і Швайцарія в загальних основах були для того готовими зразками. Але-ж цьому рішучо спротивилися, починаючи з правих і кінчаючи лівими, майже всі державні громадські руські кола, світогляд яких викрісталізувався в ідеях централізму, руської монополії на державність і в зневазі до прав на розвиток инших народностей.
Засліплені перспективами панування над иншими народностями і одкинувши геть всі демократичні принципи рівности, братерства і свободи, Руські поставили своїм завданням утворити з Росії нову тюрму народів, а на себе взяти ролю тюремщиків. Цим для народ-
