ностей, які до революції позбавлені були свобод, а по революції мусіли-б знову надіти на себе ярмо національної, політичної, культурної, економічної і громадської неволі, касувався змисл самої революції. По революції Руські зісталися без гімну, а виходило так, що вони і по революції могли вживати той самий старий гімн, перемінивши тілько слово „царь“ на „Руські“, а за ворогів вважаючи всі недержавні народности. Не треба було особливих заходів навіть для переміни декорацій, а суть зіставалася та-ж сама.
Коли з центру Росії стали ширитися анархія та безладдя, то окремі народности мусіли приспішити орґанізацію у себе своєї влади, щоб забезпечитися від лиха, яке йшло з центра Росії. Одначе, російський уряд цьому рішучо зпротивився, не визнаючи ні для кого навіть маленької автономії. На цім ґрунті між Українцями і російським урядом виник конфлікт, для розвязання якого приїздив в Київ Керенський, Церетелі та Терещенко. Було зроблено багато взаємних уступок, але-ж російський уряд не виконав і не додержав свого слова, а панруською та централістичною політикою все більше руйнував можливість ладу і ширив анархію та безладдя. Після цього ініціативу в справі утворення ладу і зміцнення свобод взяли на себе інородці, в наслідок чого Українці на 3—6 вересня 1917 р. скликали зїзд народностей до себе в Київ. На цім зїзді було визнано необхідним негайно утворити самостійні національні держави з своїми урядами і виробити плян перебудови Росії на федеративну республіканську державу. Для того кожна з нових держав повинна була утворити у себе констітуанту. Ідею всеросійських установчих зборів було відкинуто, позаяк через більшість Руських на тих зборах, вони переважили-б всіх і своїми голосами фактично вирішали-б все не тільки за себе і для себе, a i за Українців, Латишів, Грузин і т. д. Це касувало-б в основі всяку свободу народностей і проголошене на зїзді право кожної з них на самовизначення. —
Проти цього пляну, одначе, Руські рішучо повстали, визнаючи Росію тільки як державу централістичну з поневоленними їм народностями. При таких умовах і позаях Руські цілком одкидали всякі можливости федерації, то для нових держав зіставалося тільки істнувати окремими незалежними державами. Ясно, що можливість істнування великої свободної Росії з утвореною в ній, замісць казенної одноманітности, союзною єдністю народів і держав, розбили панруси. Таким чином, Руські зрадили свобідній Росії і її народностям, одсепарувалися з своїми еґоістичними інтересами од народностей для поневолення всіх собі і повели й далі свою противну всякій свободі імперіалістичну, централістичну та панруську політику. Зрада спільній справі свободи була в дійности зрадою Росії, яка розпалася. Коли-б в 1917 році вони погодилися на федерацію, то Росія може й не розбивалася-б і напевне ні вона, ні новоутворені національні держави не переживали-б нинішнього тяжкого становища. Дальніша поведінка Руських, од правих і до найлівіших кол, була такою, що нині ні про яку вільну
