федерацію з Росією не може бути й речі. Авторами розвалу і всіх бід стали Панруси-централісти всіх партій і напрямків.
Особливо вороже вони поставилися до Українців, в боротьбі проти яких не шанують ні науки, ні правди, ні етики, ні чемних засобів. Причиною цьому служить їх матеріяльна заінтересованість, бажання й далі експльоатувати поневолену Україну і свідомість неправдивости своєї справи. На Українців вони звернули найпильнішу увагу ще й тому, що український народ, бувши найчисленішим між інородцями, для будови своєї незалежної держави має історичні державно-правні основи, а для істнування її має всі цілком очевидні дані, і, на решті, уявляє собою піддержку для слабших народностей проти поневолення та порабощення їх.
По договору 1654 року (див. „Повне зібр. Російських Законів“) Українська Народна Республіка, зберігаючи свою державність включно до права зноситися з чужими державами, обмеженого тільки відносно Польщі та Турції, по добрій волі пішла під протекторат московського царя. Ніякої влади руського (московського народу український народ на себе не приймав і над собою ніколи не визнавав. Революція 1917 року звільнила з під влади царя, як народ руський, так і народ український однаково. Позаяк між ними був єдиний юридичний звязок царь, якого не стало, то цим самим між руським і українським народами не стало ніяких державно-правних звязків. Народи ці в наслідок скасування влади царя, розвязалися, і український народ вернувся політично в своє попереднє становище Української Народньої Республіки, яке мав в 1654 році. Без царя він став відносно Руських і инших окремим і самостійним субектом міжнароднього права, яким був в 1654. році і як такий утворював і писав свої міжнародні договори з Швецією, Московщиною, Турцією, Трансільванією і т. д.
Для вирішення питання про новий політичний союз з Руськими і форму його треба було, щоб Українці попереду вирішили це питання на своїх установчих зборах, подібно тому, як це було в 1654 році, але-ж скликаних на підставах нових умов життя і відповідно їм. Українці в прінціпі були не проти федерації, про що й зазначили у всіх чотирьох універсалах Центральної Ради, але-ж Руські все те одкидали увесь час, бо визнають єдину форму єдноти порабощення Українців Руськими. В дальнішому, як уже було зауважено, Руські своєю ворожою і аморальною поведінкою, походами большевиків та чорносотенців і реакційних орґанізацій на Україну, ворожнечею безмірною злобою проти Українців і їх руху до відродження й свободи, знищили в Українців навіть думку про якусь можливість входити з ними в свобідні політичні звязки. Взявшись за відбудовання Росії, вони забули, що в тюрму ніхто по своїй охоті і добрій волі не йде, і що злоба, ненависть, ворожнеча та бажання поневолити й припинити людей ніколи не творять згоди і не будують життя, а тілько руйнують.
Цілком натурально, що новоутворені держави мусіли подумати про союз між собою для самооборони.
