Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 1, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/453

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


в Камянці, при допомозі славнозвісного бактеріольоґа Заболотного[1], удалось перевести відповідну асіґновку на медікаменти. Підчас своєї слабости я післав власний аероплян до Берліну, котрий і прилетів через десять день назад з 20.000 доз неосальварсану. Це був перший і останній солідний транспорт того дорогоцінного тепер для України препарату. Дорогоційний через те, що вже 16.–17. вересня на фронті було 15.700 слабих на поворотний тиф: себто майже більша половина армії. І коли денікінці дійшли з одного боку до Жмеринки, а з другого майже до Козятина, то на фронті залишилось не більше 4000 здорових вояків, але холодних і голодних, знесилених тяжкою працею і частими переходами. Я знаю, що до наших представників за кордоном багато раз звертались ріжні фірми з пропозицією доставити товар на самий кордон; знаю, що деякі з цих пропозицій нічого фантастичного в собі не мали. І коли возився такий цінний груз, як гроші на аероплянах, то найбільш потрібні і легкі медікаменти[2] теж можна-б було перекинути тим-же шляхом. Цього не було зроблено чи по глупоті, чи по злій волі — трудно сказати. Я думаю — було те і друге. Бо грошей на це не багато потрібно було.

Ще меньше було вжито иншими закордонцями енерґії для доставки амуніції. Деякі наші дипльомати переняли були тоді на себе функцію комерчеських посередників. Я пригадую, з яким нетерпінням чекали в Камянці виконання срочних замовлень, зроблених Поршові: були дані йому гроші досить великі. Але ні одно з замовлень виконано не було до останнього моменту, хоч виконати їх було досить не трудно.

Що мав робити галицький уряд, коли фронт фактично був голий? Що мав робити уряд директорії, коли насуваючіся на Камянець банди озвірілого добровольчеського офіцерства грозили вирізати недобитків української інтеліґенції? Сидячи в віденській кавярні, дуже легко кидати обвинувачення і Уряду Директорії і Уряду Галичини в „зраді“: але фактично її ні там, ні там не було. Були кроки одчаю, за котрі відповідати мусимо ми — закордонна українська інтеліґенція, що не зуміла в свій час згромадитись, зібратись до купи і утворити той міжпартійний орґан для консолідації нашої закордонної роботи, про який мріяв і Петлюра, і ин. члени уряду. І не тілько мріяли, а навіть давали відповідні директіви своїм посланцям.

Я не виправдую галицького уряду: той, хто привів на Україну 100.000 армію найкращих синів народу і не вжив, чи з особистого благородства, чи з політичного такту, всіх заходів до забезпечення цього цвіту нації від загибелі, є дійсно великий злочинець і зрадник свого народу. Це тим більше, що в особах окремих представників галицького уряду ми мали людей з великим досвідом, европейські освічених. Тоді як паддніпрянською справою

  1. Його запрошено було орґанізувати на Україні боротьбу з епідеміями. Я порадив йому не згоджуватись доти, поки уряд не асігнує 10,000.000 марок на закупку медікаментів.
  2. Як алькальоїди на пр.