Перед суд опінії стають не тільки винні, але й невинно посуджені люде. Останні стають радо, щоб не лишалася на них ніяка пляма в їх дальшім життю й діяльности.
З приводу закиду прилюдно піднесеного проти нашої місії в Італії звертаємося отсим до всіх, що можуть піднести конкретні закиди проти всіх наших місій, щоби сповнили свій обовязок! До членів місій, щоб оповістили звідомлення зі своєї праці! А до наших правительств, щоби як найскорше повідомили суспільність, котрі місії не сповнили свого завдання і тільки даром витратили державні гроші. Ніяка партійність у культурних людей не може закривати розтрати державного гроша!
Учімся шанувати державне майно від чужинців! На наших очах був тут такий випадок:
Дня 25 лютого 1919. скінчився у Відні цікавий дводневний процес, яким засуджено двох австрійських старшин — Штокгамера й Індру, першого на 3 роки тяжкої й загостреної вязниці, другого на 15 місяців тяжкої вязниці й на грошеву кару 40.000 корон, обох крім того на деґрадацію до простих піхотинців й утрату всіх військових відзначень головно за те, що вони 20 до 40 людей держали на стані армії, хоч ті люде не робили служби при баталіоні, лиш були уживані до партійної соціялдемократичної аґітації, чим обманювано державу й спричинено їй грошеві шкоди.
В уоснованню засуду підчеркнув презідент суду, що вина засуджених полягає не на факті удержування соціялдемократичних аґітаторів на державний кошт, тільки на пофальшуванні списків, чим обманювано державу. Длятого злочини їх представляються не злочинами надужиття влади, тільки звичайними злочинами обману, супроти чого їх оборона, що вони ділали не для власної користи, тільки для добра партії — не має значіння. Не має також значіння факт, що Індра по відкриттю обману свого товариша хотів звернути державі гроші, які одержав від Штокгамера й видав на удержання партійних аґітаторів у військових мундурах. Бо партія й держава це не одно.
Так бороняться культурні люде перед страшним у наслідках помішанням понять партійности й державности. При тім не треба забути, що в Австрії соціялдемократична партія це партія правительственна!
Слід ще зазначити, що й буржуазна преса, як „Neues Wiener Tagblatt“, не закидає засудженим злочинних характерів, але противно — підчеркує, що злочини їх зовсім „поєдинчі“. Індра був навіть дуже робучий офіцер: без нього — зізнавав як свідок командір баталіону Чані — не міг-би як слід вести баталіону. Мимо того на примір орґан соціялдемократичний („Arbeiter-Zeitung“) подав звідомлення з розправи під великою надписсю: „Нечесні солдати“.
А що спільного з честю матимуть ті українські члени місій і инших інстітуцій, які побирали від української держави — серед смертельних судорогів її важкої боротьби на всіх фронтах — грубі, грубі гроші й не оправдалися перед суспільностю зі своєї ліности, прилюдно їм закиненої?
