II. З наддністрянських політичних партій: 1) Трудової партії (давніща націонал-демократична), 2) радикальної, 3) соціял-демократичної.
III. З культурно-національних, економічних, наукових та професійних організацій і представників самоврядування.[1]
Як бачимо, склад цього представництва дібраний розумно, бо приняло воно третю групу, яка з природи річи мусить звертати увагу цілого представництва на практичні питання. Розсудна також ухвала, яка запала в тій Укр. Нац. Раді по 4-дневних нарадах; ось вона:
Розглянувши на свойому повному засіданню 8.–11. лютого 1920. року дотеперішню діяльність Директорії і її правительства, розслідувавши причини сучасної державної катастрофи У. Нар. Респ. і способи ратування української державности від повного розвалу і загину, заявляє Укр. Нац. Рада:
1. За найважніщу причину сучасного катастрофічного положення української державности вважає дотеперішню політику і тактику Директорії та її правительства, що не могли параліжувати шкідливої діяльности Директорії і особистої політики її членів а також тих громадських кол, які своєю тактикою руйнували працю правительства, сприяючи розвитку реакції на Україні.
2. Директорію в особі Голови її, від хвилі катастрофи 16. листопада 1919. року і формального уступлення з її складу двох членів та виїзду їх за кордон, до моменту скликання народного представництва, уважає тільки за тимчасовий орган репрезентації.
3. Супроти того Директорія, в особі Голови Директорії, не має права видавати яких небудь основних законів, з окрема про орґанізацію верховної влади, ані затягання трівалих зобовязань іменем У. Н. Р. супроти чужих держав та накладання трівалих тягарів на горожан У. Н. Р.
4. З огляду на те, що дальше трівання теперішної верховної влади У. Н. Р. недопустиме, а Директорія в особі Голови Директорії не може утворити і зорґанізувати нову верховну владу, вкінці з огляду на пекучу потребу парляментарного устрою на Україні, Національна Рада висловлює категоричне побажання, аби в найкоротшому часі, на протязі трьох тижднів з дня установлення державного центру і увільнення якої будь території, але не пізніще 1. травня 1920. р. було скликане народне представнитцво, яке має вирішити питання про верховну владу У. Н. Р. і кабінет.
5. Голова Директорії і його правительство мають передати в руки вищезгаданого тимчасового законодавчого тіла в дні його зібрання всі виконувані ним до того часу свої функції.
Як бачимо з цеї ухвали, то в місті, яке знаходиться під польською окупацією, годі виразніще й сильніще ствердити те, що стверджує ця ухвала, а саме: повне банкротство тих, які знайшлися на ласкавім хлібі Варшави (часом цей хліб одержують вони в звичайній тюрмі). З другого знов боку Укр. Нац. Рада числиться з тим, що хтось же мусить репрезентувати цю українську теріторію, якої не заняла українська радянська Республика й тому признає умираючій Директорії наче враво репрезентації в особі її голови (а тепер і одинокого „члена“) Петлюри, визначуючи йому заразом день остаточної політичної смерти: 1 день травня (мая) 1920 р. Не без козира мабуть визначено якраз цей день робітничого свята як день смерти влади, яка розпочала своє життя під гаслом боротьби за долю селянства й робітництва а скінчила цю боротьбу під омофором Варшави, де при всім шумі польських „лівих“ груп і т. зв. демократії в дійсности
- ↑ гл. „Політична плятформа Української Національної Ради в Камінці в 18. ч. „Укр. Прапору“ з 6. марта, 1920.“ — Маю вражіння, що ґрупа I, перечислена там баламутно й неповно. Ґрупа III за мало ясно опреділена.
