лежить до цеї партії ґімн. учитель і публіцист Володимир Калинович, бувший редактор київської „України“ (не мішати з Іваном Калиновичем з Борислава, бібліографом, бувшим соціялдемократом, тепер большевиком). До партії самостійників належить багато військових. Вона при відповідних обставинах моглаб відіграти на Великій Україні ролю подібну до ролі укр. нац. демократії в Галичині, якби випрацювала націоналістичну теорію.
6. Селянська соціялістична партія. Це ґрупа бувших правих соціялістів-революціонерів, які на весну 1919. р. уконстітуовалися в Рівнім як окрема партія. На чолі їх станув тоді бувший голова національної республиканської партії, Архипенко, міністер земельних прав у кабінеті Остапенка.
7. Галицька трудова партія (бувші націоналдемократи), До її провідників належать: Др. Кость Левицький, диктатор др. Е. Петрушевич, др. Евген Левицький, др. Льонгин Цегельський і и. Теоретиком її можна уважати Вячеслава Будзиновського, вельми інтересного політичного письменника, який визначається великою оригінальністю й темпераментом. Його політичні писання, як на примір „Хлопська Політика“ моглиб дуже причинитися до виховання селянської маси на Великій Україні, — якби були там поширені. Партія ця — продукт польського гнету в Галичині. Тільки цим можна вияснити, чому вона обєднує там ріжні слої українського населення, почавши від духовенства, скінчивши на значній частині робітництва по містах.
8. На лівім крилі центра стоїть українська радикальна партія (галицька), найстарша з українських партій взагалі (істнує вже 30 літ). Це партія селянська, з програмою соціялістичною. До продвідників її належать др. Северин Данилович, найстарший з живучих теоретиків партії, др. Лев Бачинський, др. Іван Макух. Належав др. Кирило Трильовський, який з весною 1919. р. утворив власну партію „Селянсько-радикальну“ (найвизначнійший з його приклонників Шекерик-Доників знайшовся між большевиками), инші розійшлися.
Партія радикальна виховала в Галичині майже всіх визначніщих політичних публіцистів, які літами держали в руках також націоналдемократичну пресу, працюючи в ній задля шматка хліба. Будзиновський, Е. Левицький, Е. Охримович, описля визначні націоналдемократи, це також бувші радикали. В народі вкорінилася ця партія особенно основуваниям „Січей“ (головно заходами Трильовського). До радікальної партії належали пок. М. Павлик, др. Іван Франко (через більший час своєї політичної діяльности), Лесь Мартович і належить славний письменник В. Стефаник.
На Буковині радикали значно слабші, чим у Галичині. До тамошних провідників радикальної партії надежить черновецький адвокат др. Теодот Галіп (брат старший відомого дипльомата).
