уневажнить його“. Про білі армії говорив Лєнін постійно так: „Товариші! Білі армії, які Антанта творить але кепсько підпирає, це для нас велике лихо, з якого виросте велике добре: бо тільки в той спосіб і ми і всі переконаються, що Росія — це ми!“.
Лєніна уважають большевики найпевніщою теоретичною інстанцією в усіх питаннях соціялізму.
Троцький не є жадним ідеольоґом. Ціль його не є, доказувати, що коли він при владі, то це знак, що настав час марксізму, — тільки, що коли він при владі, то має здібність, удержатися при владі. Щоб удержатися при владі, не подасться Троцький перед нічим. Трудности не знеохочують його, тільки підбадьорюють. Енерґія у нього безмежна її брутальність, що пре його до діла, вирита в його лиці: дві глибокі риси перетинають його обличчя від насади носа аж до уст. Перше вражіння від тої людини: занепокоєння. Мимохіть питаєш себе: „Що він зі мною зробить?“ Де в Росії треба енерґії, туди кличуть Троцького. Коли комунікація перестала функціонувати, взяв її в свої руки Троцький. Коли Юденіч ішов на Петроград, уратував столицю Троцький. А Юденіч був уже 5 верств від Невського Проспекту! І всі думали, що Петроград пропащий. А Троцький поїхав туди і не дав. А в тім часі Лєнін сидів у Кремлі й мрів про ідеали соціялізму.
Лєніна в Росії менше бояться чим Троцького. Над Волгою, де Лєнін уродився, говорять селяне, ще це не є жаден Лєнін, тільки — Стенька Разін ще раз вернув на цей світ, щоб земельку звернути селянам. Уважають його отвертим, щирим чоловіком і поважають за це. Зіновєв сказав раз в Петрограді: „Лєнін це чоловік, який родиться найбільше раз на пятьсот літ“.
Лідер кадетської партії, б. шефредактор „Рєчі“ й депутат до державної думи др. Гессен написав в Berl. Tageblatt’і статтю про девятий конґрес комуністів в Москві. В нім застановляється над тим, чи большевизм може змінитися, й приходить до таких висновків:
Девятий конґрес комуністів, що недавно відбувся в Москві, має надзвичайне значіння тому, бо на нім вперве з’явилися представники України, Сибірі й Донщини, і ще тому, що він радив над відбудовою держави. Це друге питання розбирає автор і каже: живо діскутували над цим, чи фабриками мають правити одиниці, чи колєктіви (як цего вимагає соціялізм). І Троцький і Лєнін були за цим, щоб одиниці, змілітарізованим системом. Мимо їх авторітету була сильна опозиція. Риков, голова господарської ради, закидав провідникам світового пролєтаріяту зраду соціялістичних прінціпів і доказував непрактичність одиничних управ. Розуміється, опозицію переголосовано.
Таким чином і конґрес комуністів спробував розпочати зміни, які ведуть очевидно назад до попередного ладу: вже вимагають від фаховців і власників промислових заводів, щоб вертали на свої місця, віддають їм провід і заводять систем індівідуальної платні з преміями. Що більше! Спекулюють на голод робітників і платять їм засобами, харчами, яких в Росії навіть за великі гроші важко роздобути. Це вже поворот до старого систему повною парою!
Та перегляньмо ще инші резолюції конґресу — про кооперативи й фахові орґанізації робітництва. Над цими справами трохи до бійки не прийшло. Такий поважний діяч як Рязанов прийшов до слова щойно на домагання 50 членів з’їзду! Лєнін відповів йому так! „Мусимо знищити навіть сліди політики меншевиків і соціялістів революціонерів, які одушевляються особистою свободою!“ — І ухвалено не визнати самостійности робітничих фахових орґанізацій: вони мають тільки по наказу причинитися до змілітаризування праці, як „підпорядковані державному апаратові“ (слова Бухаріна). Крім того, як пише „Правда“, мають вони підлягати контролі комуністичної партії. Те саме ухвалено що до кооперативів. Не помогли нічого горячі бесіди багатьох кооператистів, які заявляли, що якраз у самостійнім діланню вся суть кооперації.
Між першою резолюцією а двома другими єсть противенство. Бо перша допускає ініціятиву, друга все піддає — державному апаратові. Перша свідчить про безрадність большевиків, дві другі про їх страх перед орґанізованою суспільністю. У всім бачать вони загрозу свому режімові зовсім як царат в останні часи
