вартніща поміж національними терріторіями великих европейських народів.
Таксамо дуже гарна й друга головна основа українського народу й націоналізму — расова.
Українці належать до т. н. адрійської або дінарської раси. Її ціхує високий ріст, великий обєм грудей при стрункости цілої постави, довгих ногах та зглядно коротких руках, кругла форма черепу, лице широке хоч не скуласте, а видовжене головно в долішній частині, з простим і вузьким носом. Краска шкіри переважно смуглява; очей і волосся переважно темна. Що українська раса гарна, свідчать не тільки вискази про неї чужинців. Ніколи не забуду між иншими просто ентузіястичних висловів про наш нарід Гуцульщини, Покуття, Буковини звісного німецького письменника Л. Ґанґгофера в його воєнних записках і в його листуванні зі мою. Не дивно, що тілько Українців служило в царській ґвардії й цісарській „бурґжандармерії“. А яка слава йде про красу наших дівчат чи молодиць серед Поляків чи Москалів від давна, серед Німців і и. від часів оккупації України 1918 р.!
Та це наконечно, справа естетики. Антропоґеоґрафію обходять головно инші сторони расовості, головнож спосібність до життя і до боротьби за істнування в даної раси.
Українська раса і з цього погляду дуже вартна. Високий ріст (Українці належать до найвищих ростом народів Европи й землі) й великий об'єм грудей (може найбільший в Европі) при стрункости й поворотливости роблять Українців дуже спосібними до всякої физичної праці. Висока брахикефалія й дуже виразна великоголовість зраджують немалі умові даровання. Довговічність серед Українців дуже часта, колиб инакші соціяльні відносини, була б може знова така, як була сотню літ тому назад. Та що найважніще: цифра родин (середня 4, 5% річно, доходить пр. у Катеринославщині до 5, 6% річно!) найбільша в Европі а може й по всій землі! Коби не така велика смертність дрібної дітвори, яка знов випливає з низького стану освіти, то природний приріст Українців (2%) і так найбільший поміж народами Европи бувби ще кращий. Деґенерація, така часта у инших народів Европи, нашого народу сливе не чіпається. Тільки денеде в Галичині й на Закарпатті мож бачити рідкі її окази — продукти невідрадних соціяльних і економічних відносин. Поважні деґенераційні явища помічаємо теж серед українського міського пролєтаріяту й інтеліґенції. Причини ті самі, до того причинюється, на мою думку, ще само життя в міському середовищі, по моїм помічанням для всіх Українців спеціяльно шкідливе.
Це що я саме сконстатував, не є ніякі самохвальби свого рідного народу, писані по польській рецепті „для покріплення сердець“, а неоспоримі факти, добуті з антропольоґічних конспектів (головно акад. Вовка і проф. Раковського) та офіціяльних
