Рада посилати мирову делєґацію і заключати Берестейський мир. Не мав би права гетьман Скоропадський ратифікувати той мир і т. д. Це все можна б було вичитати „доброзичливому“ критикові в коротенському моєму вислові, що „відродження України не було передбачено в компетентних кодексах австрійського і російського права“.
Переходячи до ближчих обставин, які були в періоді заключення польсько-українського договору, опонент міг би знайти і тут арґументацію, яка б не дозволила йому так легко зневажити акцію верховної влади України.
Справді, спроба боротьби на всіх фронтах, „зо всим світом“, відомо опонентові, як кінчилася. Инакше і не могло бути навіть при найліпших інтенціях Директорії і навіть тоді, коли б влада слухала тих розумних порад, які давали Галичане. Ще не прийшов час, щоби історики достежили, хто з'окрема і в якій мірі завинив в катастрофі; тому й Галичане, коли вони обєктивні люде, не можуть твердити, що катастрофа сталася без їх найменшої вини. Хід моїх думок був простий. Ніяка стороння сила не помогла би Україні в її боротьбі на всі фронти. Нікому не було рації витрачати на це свої сили і засоби. Та й виголошені гасла самоозначення народів потрібували од новонарождених держав передовсім самостійного навязання будлі яких відносин з своїми сусідами. Найбільше це потрібно було Україні. Які перспективи одкривались і одкриваються для України, коли вона з за Галичини не навяжить добросусідських відносин з Польщею, з за Буковини з Румунією? Куди шляхи? До теї „одутлуватої матушки — купчихи Росії“, про яку казав так колись Винниченко, і в обійми до якої він тепер полинув? Чи до тих „синків-базарників“, що „брудними лушпиннями з насіння засмічують кров Матері“, як писав той же Винниченко, і до яких він же тепер пішов?
Справа про наші державні шляхи далеко серьозніша, як Ви самі бачете, ніж питання про компетенцію влади С. В. Петлюри і Директорії. А з'окрема — справа відносин до Польщі. Я не легковажу словами і Вашими пророцтвами про вислід українсько-польського союзу не переконаюсь навіть тоді, колиб з цього союзу на разі нічого доброго не вийшло. Коли єсть реальність факт роспаду Росії і утворення цілого ряду держав, коли єсть реальністю державне істнування Польщі, то єсть реальністю і польсько-український союз, як союз двох держав, заінтересованих в забезпеченню своєї державности перед повстанням азійського імперіалістичного велетня. А ця небезпека єсть. Для російської реакції є великий інтерес не робити зараз пучу в Совітській Росії, а дати можливість большевикам в месіянство яких поки що вірить не тілько світовий пролєтаріят (не весь правда), а й де які затуркані націоналісти бувших поневолених і ще несамоопреділених народів, прибрати до рук яко мога більше недавніх своїх і нових чужих волостей під прапором світового соціалізму; а пуч можна встигти зробить.
Що ж до перспектив, які одкриваються для України купно з Галичиною під Росією, і антиціпація яких очевидно не може не мати деякої реальности в головах всіх противників польсько-української згоди, то я про ці перспективи вважаю зайвим говорити після того, що уже в инших місцях було написано. Гадаю також, що і Ви, пане опоненте, маєте готову заздалегідь узгляднену думку про ці перспективи, з якої Вас може збити тільки сувора дійсність переведення в життя цих перспектив на Вашій многострадальній батьківщині.
Такі міркування принаймі мені (на більше не претендую) доводять ясно наївність тих, хто бере „застереження“ Трудового Конгресу про з'єдинення українських земель „в арґументацію про права верховної влади держави, що є в періоді будівництва, бо керуватись цим застереженням в активній політиці значилоби паралізувати всяку акцію державної влади“.... і т. д. до кінця того уступу моєї статті.
Питання про юридичну суть української влади я не розглядав цілком, а коли до того дійшло, то я і тут не погодився би з опонентом, хоч він очевидно правник. Верховна влада, як така, ніколи не обмежена, а тільки функції її поділені. Коли Трудового Конгресу, яко органу законодавчої функції, нема, а з Директорії, яко колективного голови держави, по тим чи иншим причинам залишився de facto один член, то ходом річей всі функції верховної влади перейшли на нього і на раду міністрів. Коли ми визнаємо Українську Державу
