Слуги божі збіраються коло святого, як бджоли коло Льотосу і не звертають уваги на золотий жбан з медом!…
Король, з сумом на серці, пішов туди, де сидів Наротама в траві. І запитав його:
— Отче! Скажи мені, чого обминаєш ти мою святиню з золотими банями і сидиш в бруді і поросі, що б проповідувати любовь несмертельну?
— Бо немає Бога там у твоїй святині! … відповів Наротама.
На чолі короля показалась хмарка злоби і він зказав:
— Чи ти знаєш, що двадцять міліонів в золоті пішло на будову того чуда штуки і що з найбільш величавими обрядами була посвячена вона Богові!…
— Так, я знаю!… відповів Наротама. Бо діялося це як раз того самого року, коли тисячі твойого народу, після того як згоріли їх доми від пожежи, всує благали тебе о поміч, довго вичікуючи під ворітьми твоїми. Тоді Бог сказав: „нещасне створіння, що братам своїм не може допомогти, забажало мені дім збудувати!…“ І Він вибрав собі місце на лоні природи, в тіні дерев, разом з бездомними!… А та золота пустка стоїть порожнею. І жиє в ній тілько горяча заздрість з гордістю! …
І крикнув король з великою злобою:
— Забирайся геть з мого краю!… А святий Наротама відповів йому спокійно:
— Так! Ти можеш прогнати мене; як прогнав ти і мого Бога!…
А. Р. |
(зі слів українського кооператора).
Ось що оповідала мені недавно людина, що чудом вирвалася з лап смерти — з „братської“ могили — цької чрезвичайки.
— Після того, як В., за якого ми поручилися, зник і кругом В-ці стали ширитися повстання, які йому приписували в-цькі комісари, нас було заарештовано чрезвичайкою. Може з місяць просиділи ми в тюрьмі; а на далі мене і мого товариша, як слабих на груди, завдяки клопотам лікаря, переведено було до –ськоі лікарні. Становище большевиків у В-ці було непевне. Мало не що тижня то з одного, то з другого боку наступали повстанці і бійки йшли часто в околицях міста.
Чрезвичайка працювала, як кажуть, „во всю“. Розстріли, тортури, четвертування (як наприклад Радзієвського по підозрінню в зносинах з повстанцями три дні було катовано і нарешті четвертовано). Багатьох замучених і розстріляних не закопували навіть у землю.
Так, біля залізничної колеї лежали непоховані трупи, отруюючи повітря. В лісі –ського робилися масові ростріли і незакопані трупи гнили і невеличкий лісовий струмок весь немов би салом заплив.