— Я люблю свого сина…
— Пусте!… 3відкіль вам відомо, що ваш син є, або буде цікавим і користним для загалу?…
— Мені здається…
— Лікарю! — повернувся комісар. — Огляньте скорше їх сина!
Через дві хвилини лікар сказав:
— Тип досить сумнівний. Є певні ознаки наслідування матері, але в будові черепа є де що такого, що дає привід думати, що з нього буде порядна людина. Його батьком, безумовно, є хтось инший, але ні в якому разі не товариш Гольденберґ.
— А хіба я не казав тобі?! — кинувся Гольденберґ до своєї жінки, але комісар суворо зупинив його.
— Потім будете, як що для вас вистачить часу. Зараз-же ви мусите вислухати те, що я вам скажу. Після нашого найпильніщого досліду ваших физичних, духовних і розумових даних на право життя — виявилось, що ви такого права не посідаєте, а тому на протязі 24 годин мусите залишити цей світ…
— Боже наш, Боже! — зойкнули в один голос чоловік і жінка, падаючи до ніг комісаря. — Як-же синок наш любий?!…
— До нього вам немає ніякого діла… сказав комісар. Але, як що вам хочеться знати, то можу сказати. Він одержує на два роки відстрочку і поступає на виховання в „Притулок для безвиразних істот“…
— Ми не хочемо вмірати!… Ми не можемо вмірати!… — божевільно заголосили нещасні.
— Секретарю! — твердим голосом промовив комісар, — Покличте сюди жовнірів, бо тут напевне не обійдеться без їх допомоги!…
В помешканню Надзвичайної Комісії Рішучости кипіла надзвичайна праця. Спеціяльно зареквізований, величезний, пятиповерховий будинок відомого цукроварщика Підлого, ледве вміщував цілий ряд відділів та підвідділів секцій та підсекцій.
Шляхом спеціяльних мобілізацій було притягнено й засаджено за працю всіх визначнійших фильозофів, психольоґів, критиків, белєтристів, публіцистів, поетів та артистів-малярів, якім було доручено в відповідний спосіб фальсіфікувати сухий матеріял постанов районних підкомісій і складати з них коротенькі характеристики всіх непотрібних, які мусіли уступити з дороги життя для більш потрібних.
Сам товариш Око день і ніч сидів у своїм кабінеті і перечитував мистецьку працю своїх співробітників і був цілком задовольнений.
Рішучість і сталість постанов не викликала ніяких сумнівів, бо вже з першого дня своєї праці тов. Око гостро наказав нікого до себе не пускати й затявся провадити які б то не було приватні розмови.
Товариш Око сидів, працював і навіть не думав над тим, що буде далі. Иноді, як важка праця надто стомлювала його, він закурював папіросу і проходжувався трохи по свому кабінетові, прислухаючись до ритмичного поскрипування доброї сотні письменницьких пер, як швидко вони записували коротенькі характеристики непотрібних.
Характеристики непотрібних відмічувалися числом і складалися в здоровенних шафах, які з самим байдужим видом стояли собі в широких коритарях помешкання Надзвичайної Комісії Рішучости.
Инколи на деякій теці з характеристикою непотрібного можна було помітити два три знаки запитань, або вигуку, які робив тов. Око після ознайомлення зі змістом характеристики. Разом з тим, він часами ставив цілі резолюції, в яких здебільшого звертав увагу на стиль і мову, якими написано характеристику непотрібного, і радив своїм співробітникам не бути дуже гострими в своїх виразах по адресі тих, чиє — життя було зайвим і непотрібним.
