Оф. Ген.-Шт.
Боротьба Антанти з німецькими підводними човнами.
Закордонна військова література за останні часи обагатилася новими надзвичайно цікавими матеріялами відносно підводної війни. Командуючий анґлійською фльотою адмірал лорд Джеліко, командуючий американською фльотою Симс, також як і відомі французькі моряки — Льоранс, Юттер — випустили своії мемуари і нариси про ролю німецької підводної фльоти в 1917 році. В світлі нових фактів ми тепер можемо бачити, якою страшною зброєю були в руках Німців підводні човни, яка була розгубленність ал'янських адміралів перед цією небезпекою і взагалі як близько була Німеччина до того, щоб поставити Антанту перед собою на коліна — тільки результатами своєї підводної війни і бльокади.
Як відомо, перед Світовою війною серед адміралтейств цілого світа панував погляд, що підводні човни є, головним чином, зброя дефензиви, а не зброя офензиви. Рахувалося, що підводні човни: 1. мають дуже невелику, в порівнянню з надводною фльотою, швидкість ходу (не більше 7—8 вузлів під водою), 2. мають обмежений радіус діяльности (через невеликі запаси палива, мін, воздуху), 3. дуже залежать від бази, 4. по техничним умовам мають малий тонаж (не більше 300—400 тон під водою). Все це робило загальним переконання, що підводні човни не можуть брати широкої участі в ескадрених операціях і що вони більше здатні для охорони берегів, для операцій в протоках і для утруднень маринарських комунікацій ворога недалеко від своїх баз. Всі казали, що „підводні човни це є зброя слабого проти дужого“; але рішення бою вони дати не можуть.
Отже Німці з самого початку Світової війни, в пошукуванню засобів для перемоги над морською силою Анґлії, звернули пильну увагу на конструкцію підводних човнів, на поліпшення їх бойових здібностей, на збільшення їх числа. Упертою працею Німцям удалося досягнути великих результатів:
1. Тонаж човнів був збільшений до 900—1000 тон під водою;
2. Швидкість ходу дійшла до 13—14 вузлів під водою;
3. Резервуари для палива і инш. збільшилися настільки, що човни одержали значну незалежність від своїх баз;
4. Радіус діяльністи при цих умовах дійшов до того, що німецькі човни уже в 1916 році робили рейси, без поповнення запасів, з Вільгельмсгафена до Царгорода і навіть до Америки (човен Deutschland),
5. Загальне число човнів в початку 1917 р. досягло 300.
Крім того Німці перші додумалися поставити на підводні човни легку судову артілєрію, що давало човнам при надводному плаванню велику перевагу над комерційними судами і навіть дозволяло бомбардувати побережжа ворожих держав.
З такими засобами Німці, по пляну адмірала Тірпица, одважилися в січні 1917 р. оголосити бльокаду Антанти і „безощадну підводну війну“.
Німецькі човни, як тепер уже відомо, кидали Північне море (див. схему) через протоку між островами Скотлянд і Оркней, плили по-за Ірляндією, щоб почати свої операції на широті цього острова, коло входа в Ля Манш, в затоці Ґасконській і перед Ґібралтаром. Результати операцій почали виправдувати надії вищого німецького командування. В січні 1917 р. було потоплено 440.000 тон, в лютому 780.000 тон, в березні 885.000 тон, в квітні 900.000. Страх і розгублення охопили антантські військові кола.
По свідоцтву адмірала Джеліко, Анґлія, яка в той час мала близько половини всього світового комерційного тонажу, ледви-ледви мала те, що їй було потрібно — для військових пересувань, для постачання армії і 45 міліонового на-
