ституті та редагування інститутських видань (Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin”, “Mitteilungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin”, „Записки Українського Наукового Інституту в Берліні”) відривали Дмитра Ів. від праці над „Історією 1918 р.” та унеможливлювали йому викладати у Празі і йому довелося взяти відпустку з празьких шкіл: Українського Вільного Університету й Чеського унів., куди його запросили читати історію України. З Берліну доводилось йому виїжджати на наукові з’їзди та на шукання матеріялів для наукових праць, — до Чехії і Польщі.
У березні 1928 р. він відбув вступний виклад у Чеському ун-ті, відновив перервані виклади в Українському Вільному Ун-ті. Тоді ж розпочалися його часті поїздки потягом до Праги. Бувавши у Празі, він брав участь у місцевому науковому житті, зокрема у засіданнях Історично-Філологічного Товариства.
У серпні 1928 р. Дорошенки пробули вакаційний відпочинок на острові Олероні (Ile d’ Oleron), у Франції, побувавши, по дорозі, сім днів у Парижі.
З початком чергового шкільного року відновились поїздки до Праги, часто з довшим там перебуванням для писання наукових праць, — про німецьке право на Україні й ін. У 1929 р. Інститутові загрожувала ліквідація й лише по довгих заходах його існування продовжено. Також співжиття з найближчими співробітниками Дм. Ів. виявило розколини й він зрікся становища директора, прийнявши його знову на бажання німців — членів кураторії. Відпочивши у серпні 1929 р. на одному з островів Балтійського моря, Дм. Ів., у черговому шкільному році, продовжував їздити на виклади до Праги, закінчив „Історію 1918 р.” й готувався до подорожі до Америки, куди його запросили читати виклади для високошкільної молоді. Цю поїздку відкликано й вона здійснилась значно пізніш.
1930 р., після кількарічної праці й заходів про опублікування, вийшла праця Дорошенка про 1918 рік; того ж року була опублікована другим, доповненим виданням, давня книжка Дорошенка „По рідному краю”. Той рік був позначений деяким погіршенням співвідносин з Вячеславом Липинським. Дорошенкові довелося бути посередником у конфлікті Липинського з гетьманським центром і на його руки Липинський склав (5 червня, 1930 р.) заяву про умови ліквідації конфлікту.
Відійшовши від керування Інститутом й прийнявши пропозицію викладати історію церкви в Православному Богословському
