На тлі несприятливих еміґраційних обставин понаднормальною видається життєва активність Дорошенка, його батько помилявся, вважаючи Дмитра за гультяя та дорікаючи йому, що він мало працює (23. 1. 1929). Навпаки, працьовитість „гультяя” виявилась вже у студентські часи, коли він, у відрізненій від своїх товаришів, займався не тільки громадською діяльністю, але й виготовив низку праць, що були опубліковані. Самостійне життя в Катеринославі й Києві було виповнено різноманітною діяльністю. У „Споминах про давнє минуле” Дорошенко про розклад свого часу пише: „У Києві, школи, крім викладів, не вимагали окремого часу (а він викладав у двох-трьох школах), бібліотекарство в Музеї забирало три години денно, а на все інше якось ставало часу” (157). Список його праць з того часу підтверджує це вистачання часу. До того треба додати праці такого роду, як запис з уст проф. Володимира Антоновича про початки київської „Старої Громади” у 1908 р., а наступного року — спогади Костя Михальчука. Особливе навантаження мав Дорошенко на становищі міністра. У „Споминах” він пригадує, що вісім місяців ніде не бував, — лише службово й що тоді цілком закинув приватне листування. Майже щонічні засідання Ради Міністрів тривали до 2 — 3 год. ночі. Цю добу він згадує пізніш „як часи страшенного напруження всіх своїх фізичних і духових сил — і нервів в тому числі” („Спомини про недавнє...”, III, 55). Коли ж у Берліні занедужав на дифтерит, то тиждень примусової бездіяльности сприймав, як „один з найтяжчих в моїм житті” (там же, стр. 90). Бувши 1919 р. в Кам’янці брав участь в культурно-просвітньому житті, читав лекції на курсах народніх учителів і урядовців поштово-телеграфної округи, писав популярні брошури тощо. А літом 1919 р. у Карльсбаді, за півтора місяці майже виготовив підручник історії, хоч ані політичні, ані воєнні події у у світі ще не заспокоїлися. У 1920 році вже пише велику працю „Слов’янський світ”. 1920-1921 р. викладає у Празі, доїжджаючи туди з Подебрад, а в самих Подебрадах, на прохання місцевих студентів, раз на тиждень приватно викладає історію України.
На еміґрації Дорошенки жили у тісних помешканнях, звичайно в одній кімнаті, де єдиний стіл був і письмовим і для їжі (ЗО. 3. 1930). Працювати доводилось у неопаленій кімнаті („Хата холодна. Писав у пальто, калошах і шапці” 7. 1. 1924), незважаючи на недуги („Мучить... анґіна, болить горло, всього морозить... але я продовжую щодня писати далі”, — 1. 11. 1924) та різні інші невигоди („Згасла електрика і я пишу прадідівським робом — при свічці” — 19.11.1924).
Мешкаючи в Берліні, викладав у Празі. Виїжджав звичайно в
