нашого класу хліборобського, розуміємо ми анальоґічне становище класу робітничого, пролєтарського.
Ця внутрішня класова боротьба, що її українські большовики приносять у нашу націю з собою, для нас зовсім не страшна. Бо ми знаємо, що на боротьбі продукуючих класів (а не на демократичній бійці багатих з бідними) виросла вся людська цивілізація й культура, виросте на ній і культура нашої великої нації.
Розпочалась ця боротьба класова з хвилиною, коли розпочалась сама цивілізація: коли в людській кочовничій громаді знайшовся перший розумний, сильний і працьовитий чоловік, що взявши добру палицю в руки, позганяв своїх товаришів із гиляк, на яких вони, живучи з дня на день і лускаючи „сємушки“ гойдались, а заставив їх коло землі тяжко трудитись і працювати, одночасно від сторонніх напасників та грабіжників їх своєю силою й відвагою охороняючи. Боротьба між обуреною за таке насильство громадою й отим сильним, розумним, працьовитим чоловіком була першою й з того часу вже вічною класовою боротьбою.
І з того часу, хоч під впливом праці виросла цивілізація, хоч ота перша примітивна палиця прибрала инші форми, але суть класової боротьби лишилась вічно та сама. Як тільки сильні, розумні й працьовиті люде — орґанізатори праці й оборонці своєї громади — під впливом ріжних причин, а перш за все під впливом врожденного людині нахилу до неробства, самі залізали на гиляку і, гойдаючись на ній, дивились тільки, як инші зі страху перед ними працюють — як тільки ці люде ставали самі слабими, нерозумними й ледачими й не встані вже були орґанізаторську палицю добре в руках держати та свою громаду від зовнішнього ворога охороняти, зараз же починалась соціяльна революція. Під її впливом сильні люде або відроджувались, набірали нових сил і далі працю людської громади орґанізували, або, як що були вони вже зовсім нікчемні, гинули, а їх місце займали зараз же найсильніщі з поміж революціонерів-працьовників, що ту саму палицю в свої руки брали й так само далі людську працю орґанізували й плоди її охороняли. Постійне відновленя аристократії — ось вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих, працюючих класів.
Але иноді — особливо у націй, які врожденної людині зненависти до праці під впливом довгої цивілізації ще не позбулися — місце старих скинутих орґанізаторів займали невиховані в продукуючій праці, орґанізатори нові, а ті, що самі нічого не продукуючи вміли тільки словесно народ проти старих „гнобителів“ бунтувати. Не вміючи продукції й праці зорґанізувати, вони на верху могли держатись тільки доти, доки вони „народ“ од праці увільняли й доти, доки було що зі старих, нагромаджених попередньою працею скарбів народові роздавати. Й тому така нація, де народолюбні демократичні провідники бунту, а не революціонери з посеред продукуючих класів перемагали, падала й котилась по руїні своєї цивілізації вниз доти,
