заного досить для того, хто, особисті симпатії та антипатії в сторону відклавши, захоче спокійно й чесно про будуччину України подумати. І коли він дійсно патріот, коли він дійсно душею за зруйновану націю нашу боліє, то може цей патріотизм здержить його од розбивання й нищеня послідніх українських резервів і руйнування надій на Трудову Монархію Українську, що, на нашу думку, одна тільки зможе сильну й незалежну Державу нації нашій дати.
Підчас першої нашої еміґрації, представник консервативних гетьманських кругів, Пилип Орлик, і представник запорожської демократії Кость Гордієнко, склали якраз 210 літ тому назад, у Квітні 1710 року, відомий компроміс — Орликову конституцію — що хоч тоді не здійснена, осталася „вікопомною Війська Запорожського й всего народа Малоросійського славою й памяткою“. Тоді й ці „дуки“ гетьманці, й ці „козаки нетяги“, що проти „гетьманського самовладства“ повставали, були всі однакові по духу, і лицарі, і патріоти.
Сьогодні й для такого компромісу й для переведеня його в життя реальних даних значно більше. Але чи єсть сьогодні в нас той дух, що був тоді у предків наших?
IV. В послідніх часах у нашій демократії наступив виразний розкол. З неї виділився „Радянський бльок“, складений з частини с.-д. й частини с.-р., що став виразно на болшовицькій платформі. Хоч до чисто пролєтарскої ідеольоґії намагаються повернути й инші соціяль-демократичні групи, але між усіма ними нема досі єдности й порозуміння. Правду кажучи, прикро з боку дивитись, як у лоні представників одного й того самого українського класу йдуть руйнуючі суперечки й як при тім понижується людей, яких імена не тільки одна партія, але всі Українці звикли поважати.
Український болшовизм, як вислів чисто класового, робітничого руху, репрезентований досі на Україні нікому невідомими й мало свідомими людьми, тепер, як бачимо, дістає поважніще скріплення від давніх українських соціялістичних кол. Не бувши ніколи зроду соціялістом, ані тим паче большовиком, думаю, що ми хлібороби-гетьманці можемо з нашого становища цей факт привітати, пожалівши хиба, що він прийшов так пізно.
Вітати ж ми його можемо тому, що, на мою думку, всяка класова орґанізація єсть орґанізацією творчою, будуючою, а не так, як демократія, руйнуючою. Клас робітничого пролєтаріяту на Україні єсть. Він буде рости з розвитком нашого фабричного промислу. За демократією українською цей клас ніколи не піде й раз він не буде мати своєї української орґанізації болшовицької, то він стоятиме під проводом ворожих нашій нації болшовицьких орґанізацій російських, жидівських і польських, так як це було й досі. Знаючи становище
